Я не поет. Колись ним може стану
Я лиш навчаюсь римувать
Писать про вітри Киргизстану
І болі, що усім болять
Я не пишу. Я тільки вчусь писати
Торкатись душ лиш дотиком пера.
І слави я не прагну мати
Впізнають всі, коли прийде пора
Я лише втратити боюся
Прекрасний той дарунок, що колись
Мій ангел ним мене торкнувся
Мистецтво творять божевільні
Ті, що вночі літають.
Мистецтво творять вільні
Що меж у нім не знають.
Мистецтво творять бідні
Що лиш живуть у творах
Мистецтво творять дивні
І, може, трохи хворі.
Ви ніжно так всміхаєтесь в лице
А за спиною ллєте бруд у душу
І хоч я знать про це не мушу
Та ж тишком говорить не вмієте про це
Невже приємно вам так гризти кості
Невже не вистачає вам своїх проблем
І де набрались тої злості
Не боїтесь суспільних анафем
Ніщо уже не змінить вас
Людей, що бачать лиш недолік
кохай мене
юля — 26/12/2007 - 01:01
Кохай мене
Та не кажи що це навічно
Кохай мене
Та тільки більше не клянись
Твоє кохання весняний потічок
Проллється і злетить туманом в вись
Кохай мене а може не кохай?
Яке кохання у шістнадцять?
Та ти як це почуєш не зітхай
Лише кохай мене, а може не кохай…
*******************************
Поезіє, вбери мою печаль
Вбери і ні краплини не лишай
Чому мені себе так жаль?..
Та на мій жаль ти не зважай.
Усе минеться як завжди миналось
Захоплення пройде мов мрійний сон
Пройде…
Та головне щоб більше не верталось.
О знала б ти як тяжко витримати тон
Тон у розмові з тим
Для кого серце швидше б’ється.
прикрості
Selfkill_Malvinko — 25/12/2007 - 18:57
розбуди осінь своїми світанками
причаруй каву своїми співами
ти не зможеш мене здобуть статками
мчать коні полум*яними гривами
за вікном мрячить, сипле росами
все по колу йде й на душі дощитиме
я змахну рукою, ти обсиплеш просами
а кава в чашці й далі стиниме
задзвенить ранок леткими трамваями
не почуємось, не побачимось
Осіння журба
Saturn — 24/12/2007 - 16:32
Чарівні творіння - осінні листки,
В них колір кохання і колір журби.
Червоний і жовтий – кохання, розлука.
Другий із них, то, звісно є мука.
Я дивлюся на листя в осіннюю пору.
І стає мені тоскно і хочеться в гору.
Там де вітри вирують, де печалі нема,
Де ніщо не плюндрують, бо завжди там зима.