на прощання
МаріЯ — 20/01/2008 - 18:48
Останні теплі спогади про нього.
Як блиск сльози, згасатиме свіча.
В моєму серці вже нема нікого,
Згасає усміх щастя у очах...
Ховаю ключ від серця десь у море,
На дно брехливих снів, розбитих мрій,
Клубком у горлі стало вбите горе,
Зав’язаний у бантик стос надій.
Тримаю мов вітрину не для тебе
Я граюся своїм життям
Любомира — 20/01/2008 - 15:24
Я граюся своїм життям.
У щастя граю, і в любов.
І не зломИть мене ниттям.
Не зваблюсь усмішкою знов.
Своїх емоцій зайвий раз
Не покажу, кому б то не було.
Лиш радість ставлю напоказ
І щастя напинаю на чоло.
З вранішнім туманом
Strekoza — 18/01/2008 - 12:46
Все! Дістала твоя надмірність!
Знову збираю речі
Щодня доводити вірність
Й тримати валізу за плечі!
Віриш-не віриш - байдуже!
Сьогодні мене не вартий!
Чого посміхаєшся, друже?
Зіграєм на посмішку в карти?
Вночі я стирала пам*ять!
Про мене - нічого не знаєш!
Й історія наша - давня!
Єдина біда, що кохаєш...
Трамвай моїх дум
Любомира — 14/01/2008 - 21:03
За вікном чути галас і шум,
Десь далеко скрипка грає, -
То все в трамваї моїх дум,
Де місця реальності немає.
Зупинюсь. Оглянуся: тільки
Стіл і стілець, ліжко та сни.
В моєму трамваї все на віки!
Насправді ж кімната –
чотири стіни.
Я не поет і віршів не складаю.
Рядки ж, дещо зримовані, ураз
Розкритикує легко кожен з вас.
Ваш бич з рахунків не скидаю,
Не прошу ласки й добрих слів,
Я пишу те, що маю в серці.
Й хоч не поет (і я це добре знаю),
та все ж я виглядаю читачів.
Москалі, додому!!!
Funki — 14/01/2008 - 15:24
Як і століття тому, вони іще тут
Та тепер вони нас змушують шукать 5 кут,
Шукать свого місця у своїй же країні,
Оце так дожилися та самі у тому винні
Самі ж бо дали панувати у своєму краю,
Національна свідомість поволі зникає,
Втрачається сутність існування держави
І скоро напевно справа дійде до росправи
Ворожу за попелом попільничок,
Молюся на кавовий дощ...
Життя складається з купи дрібничок,
Які дарував мені хтось.
Я вірю в майбутнє твоє, Україно!
Ekaterina — 12/01/2008 - 18:43
Я вірю в майбутнє твоє, Україно!
Нехай мрії тих, хто за тебе загинув,
палають у душах родючим багаттям.
Всіх нас об’єднає мета і завзяття.
Ми разом і вперто йдемо у майбутнє,
ми встали з колін, і країна могутня
крокує вперед, перемогам назустріч.
За руки взявшись, йдемо ми пліч-о-пліч.
Нехай сила тих, хто кохав тебе палко,
Вона тихо сидить за столом
Любомира — 12/01/2008 - 16:09
Вона тихо сидить за столом
У пізню годину знову одна,
Вдивляється в ніч за вікном.
Сум у очах, а на серці – весна.
Життєві будні поем не варті.
В блокноті рядок за рядком
Вона пише слова: пусті, марні.
З келиха ковток за ковтком,
Ніби отруту чадну, п’є вино –
Чергова забава у вільний час.
Мозок п’яніє, та їй все одно.
Життя людини – тільки гра
Любомира — 11/01/2008 - 15:50
Життя людини – тільки гра,
Хоч може погані з нас актори,
Лиш мова наша вічна і жива,
Лиш слово виживає в усі пори.
Невдала вийшла в нас вистава,
Хоч ми обоє гарно говорили.
Та як би не звучала та октава,