ЧОМУ ЛИСТЯ ЖОВТІЄ ?
Saturn — 24/12/2007 - 16:30
Чому сумує осінь? Тихий день
За вікнами мені розповідає
Бувальщину або казки – не знаю,
Та прислухаюсь до журних пісень.
Світ розмальовано у жовті кольори:
Жовтіє глина, вимита дощами,
Пожовкле Сонце сходить над кущами,
Вдяглись дерева в жовтий лист жури.
Цей колір – чарівник: він має хист –
Далекі речі ніби наближає,
Чому листя жовтіє,
А потім опадає?
Чому людина старіє,
А згодом помирає?
чому почуття приходять,
А потім десь зникають?
Чому весь час,
Весь час ми щось втрачаєм?
Відповідь десь там,
У світі пізнання,
Ми її не знаємо
І відповідаєм навмання,
«Можливо це життя,
Або комусь так треба»-
Кажу у роздумах я,
soulmate
Selfkill_Malvinko — 20/12/2007 - 16:50
ти не бажаєш більше іти
ти вже не можеш сонце знайти
коли у душу закралась зима
ти розумієш, що винна сама
криком до болю і до жалю
хочеш сказати – «я так люблю»
але не треба марних wих слів
ти розумієш – то він так хотів.
В думку вірвались щастя шматки
Прикро, що знову ти і не ти
Втратити цінність мусить любов
Чому жовтіє листя в серпні
Ekaterina — 20/12/2007 - 12:07
Чому пожовкло листя в серпні – знаєш?
Чому мовчиш і не відповідаєш?
Чому від болю руки опускаються?
Для нас у серпні осінь починається.
Чому годинникові стрілки зупинилися?
Навік в той день для тебе. Зупинилися...
Чому немає сил повірити й прийняти?
Чому не можна біль в душі приспати?
Усміхнений все дивишся і ніби
Щасливий номер надій
Ihor Zubrytskyi — 17/12/2007 - 22:57
Щасливий номер всіх надій,
написаний дощем в зимовім світі.
І враз злетівший буревій,
навіє спогади про миті
Що в безтурботності прожиті.
І спокоєм наповнені серця,
думки пеленою напівприкриті,
життя сплановане спочатку й до кінця.
Після роботи можна й відпочити,
вдихнути свіжість зляканого часу.
крихкість
Selfkill_Malvinko — 17/12/2007 - 19:42
ти бачиш, я дивлюся в твої очі
ти знаєш, в них знаходжу я межу
ти можеш все робити, якщо схочеш
я дозвіл дам, я всесвіт покажу
хоча, я знаю - все це не потрібне
нам добре й так, ми сидимо, мовчим
невже кохахання наше болю гідне?
крізь скло я бачу, як надворі ллється дим..
так дивно ми з тобою любим,
себе, свободу, одне одного також
Порізати каву шматками в сніданок,
Спалити святкове вбрання
Зібрати всіх мух - на снодійне до банок
І вийти. І йти навмання.
Ні, блін, це не істерика!!!
Ціляти ключами в Дніпро.
Давай, пливи, аж до того берега
Або стрибай у вікно.
Ні, блін, я просто налякана!!!
щирістю твоїх думок
І як ти міг за час поки плакала,
Осінь-дівчинка.
Василь Пузанов — 17/12/2007 - 10:34
Чому ти плачеш дівчинко?
Чому ти журиш сонечко?
Чому похмуре личико,
Я бачу крізь віконечко?
Що? Ти зронила золото?
Що? Полетіли пташечки?
Чому сумуеш змолоду,
Моя ти мила ласочко?
Тебе не звеселю мабуть...
Принаймні постараюся!!!
Бо рими пружно б'ють,
І пісеньки співаються..
Холодна пристрасть.
Василь Пузанов — 17/12/2007 - 10:29
Холодна пристрасть
Лежить на землі
Й з неба пада
На теплії губи
Хоч ти особистість хоч ні
Вона все одно тебе любе
Та все одно твоя
Допоки гаряче серце
Цілує морозна змія
І льодом вкрива по інерції
Зимно.
Василь Пузанов — 17/12/2007 - 10:25
Кокаїновий попіл
Замерзлих шляхів
Рвана темрявна хустка
Із мілем вогнів
І повітря задумливе
Скляно стоїть
Пародишний дракон
Залишає сліди
І порушує вічність
На кілька хвилин