Один…два…три…
Краплi зриваються з пальцiв
Бризкають на жовтi стiни
З точнiстю пострiлiв
Влучають на бруднi кольори
Чотири…п’ять…шiсть
Кимось забутi прапори
Висiтимуть,пробуджуючи злiсть
Безсилля…опущенi руки
З яких тече страх
Пiдкреслює тривожнi звуки
Пiд якi розквiтає мак
Сiм…вiсiм…дев’ять…
клубок сонячного проміння
...Ольга Мацо — 27/06/2008 - 22:12
я збираю сонячне проміння у клубок
і занурюючи голову в хвилі неба
кричу у бульбашки хмар
про те як сильно когось люблю!
(мені потрібен клубок сонячного проміння)
...
я малюю на вітрі свої почуття
та вони кольору роси на невиспаній траві
і загорнуті в повітряний поцілунок
що пахне посмішкою
внутрішнє-зовнішнє-внутрішнє
Ihor Zubrytskyi — 22/06/2008 - 13:40
В слова не вміститься ні смуток,
ні радість, ані жодна думка.
Завжди буде мов перепона,
фізичний світ стояти на сторожі
і на заваді у порозуміння,
він призмою заломить світло,
і розпорошить те, що у душі єдине,
червоне замість чорного покаже
Ну а червоне вдіне в шати смутку.
Нема можливості сказати,
Непотік свідомості
Вітер Ірина — 16/06/2008 - 23:17
каміння голубого металу малювало не таким тривожним захід
торкаючись до вій, смарагди біль і відчай малювали без руки
солдатські очі канули у забуття, "бо ми не доживем до завтра
кохана, пам'ятай мене і тишу, що вкладав у безконечнії листи"
та ніч виходила за межі ночі, всаджаючи у вічність незагострені ножі
Без тебе - сумно в мене на душі
Анаконда — 16/06/2008 - 22:42
Сумно, кожного ранку,
без обійм коханої людини.
Сумно, кожного вечора,
коли лягаю - в холодне ліжко.
Важко передати біль,
коли згадую ночі...
які могли б у нас бути,
якби осінь, так хотіла.
Без тебе на душі вирує зима,
з тобою кожен крок - назустріч,
по стежині - щастя;
Без тебе, сумно на душі!
День нашої зустрічі: весняний, березневий...
Анаконда — 15/06/2008 - 00:39
Я відчуваю! Це, так мало відбутися
Ми повинні були зустрітися...
Весною!!!
Це ж пора закоханих...
...ти зчарував мене з півпогляду;
Твоя посмішка, твої родимки -
на обличчі,
Звели з розуму мене.
Ти був наче весняне сонечко у віконечку.
Ти для мене - подарунок березня!
А те, що ми познайомилися
Це феєрверк в моїй душі!
Сумно-одиноко-ніяково
Анаконда — 11/06/2008 - 22:33
Чудовий ранок
Прекрасний вечір
Було все OK
Посмішка моя була на всі сто
Та незабаром все зміниЛОСЬ
Тобі це байдуже, я знаю!!!
А я не можу більше так...
Пішов ти на...
Я більше не подзвоню,
Не напишу SMS,
Не відправлю MMS
...тобі! Я просто пошлю тебе на...
Бо ти лише грався з моїм серцем
Та набрид ти вже мені...
Для чого жити?
Анаконда — 11/06/2008 - 00:21
Так усе галімо, як учора й позавчора.
Я не радуюсь, не можу...
Буду жити, но вже не хочу...
Хочу бути там, но нема де...
Прийди до мене. Ні, не треба
Я тебе не хочу!!!
Хотіла радіти кожній хвилині життя, але не можу...
Бо воно таке галіме...
Там, де починається Раставиця
Tamara — 3/06/2008 - 20:20
Тече потічок
шириною в розлет рук.
І мислить себе річечкою.
Назбирав черепашок на дно,
при березі очеретинку виростив.
Несе якесь пір’ячко
І швидко-швидко біжить
до широчіні.
© Тамара Ганенко
Таємниця
Лілія Демидюк — 2/06/2008 - 15:38
Таємниця
ти залишаєшся
в моєму серці
самотньою квіткою
і нема тобі пари
вітер
ледь ворушить
твоє існування
і ти живеш
чи то спиш
чи то прокидаєшся
а все ж
самотньою квіткою
ростеш в моєму серці
і спокій моїх долонь
оберігає тебе
боляче тебе викорчувати
сумно тебе леліяти
а понад усе безнадійно
жити без тебе