Пастка
Анна Бабка — 14/04/2008 - 09:54
Тенета розставлено вміло,
Занедбано перли і сльози,
Спустошено очі журбою.
Сьогодні я в ролі Джульєти
Співаю про час швидкоплинний,
Про чари моїх поцілунків.
Я буду для тебе ким схочеш,
Я тисячі масок володар,
Я лід і вогонь, я ж і попіл.
Танцюю у масці Орфея,
Слова підбираю магічні,
Взиваю, кохаю блудливо.
розміняй мені вірш на слова
...Ольга Мацо — 13/04/2008 - 22:10
розміняй мені вірш на слова
що для тебе не мають значення
тобі ж все одно
порожнина твого серця
заповненню не підлягає...
сонце не в силах
освітити тунелі твоєї душі
розміняй мені його на промені
що для тебе не мають значення
розміняй мені дощ на краплини
бо у мене закінчились сльози...
хоча не треба
тюльпани тягнуться до мене,
а я до них.
відчувають, мабуть, мою душу -
прозорого ельфа
що квіткою жив колись
довірливою і тендітною
усім пориваючись
в очі відкрито заглянути
а коли його
оцінивши
коріння безжально позбавили
відчайно злетів...
... він i досі
натхненно в зіниці роси задивляється
й обпалено зиркає
Ми
Анна Бабка — 11/04/2008 - 10:03
Осінь плаче кольором золота,
Срібний попіл вкриває ніжністю,
Ми гуляли з тобою часто так
Там, де небо торкається обрію,
І дощі під кутом в сорок градусів,
І сліди на потоптаних вулицях,
Ми гуляли з тобою часто так,
Де безликі тумани кохаються,
Листя втоплене в темряві вечора,
Шепіт, музика, світло прожекторів,
***
Анна Бабка — 11/04/2008 - 10:02
Шукаю тебе з поміж натовпу,
Проходжу туманами сірими
Ім’я твого досі незнаного
Не можу згадати, загублено,
Минаю дороги і станції,
І мокрії, сірії вулиці,
Взиваю у морок у відчаї,
І сотні очей неупізнаних,
А щастя чекає у закутку,
І зорі в калюжі утоплені,
Природа речей нерозгадана,
І знову порожнії вулиці,
Дощ
Анна Бабка — 11/04/2008 - 09:59
Плаче шибка дощами французькими,
Чую тупіт людей неупізнаних,
Дивлюсь в даль, що лишилась незримою,
Відчуваю щось досі негадане,
Запах осені в згаслому полум’ї,
Присмак сліз у вині недопитому,
Чорний кіт випромінює темряву,
Гасне свічка від вітру самотнього,
Сірі люди все сірими вулицями
Відміряють життя своє кроками,
***
Анна Бабка — 11/04/2008 - 09:57
Під натиском життя рутини
Руйнується прекрасність всього,
А світу сутінки згорають
І крають душу зорепаду,
А плями сонця, лиш зродившись,
Мої кохані бідні діти,
Мої слова, моє мистецтво,
Мій дар вогненно спопелили,
Коли чуттям ніхто не вірить,
А прагне, хоче тільки слави,
Скалічені щоб руки гріти
У холоді сердець оманних,
Талант
Анна Бабка — 11/04/2008 - 09:55
Еволюція змислів, онтологія духу,
Заперечення волі і снів руйнування,
Іспотворення світу, прекрасного розтин,
Аналіз душі і проби любові,
Відречення долі і пошуки правди,
І суміш молекул, і хімії хаос,
Наука досліджує лиш серця логіку,
І думка вже більше не першопочатком є,
І сонце в пробірці, і небо під куполом,
небо спадає тобі на плечі
...Ольга Мацо — 4/04/2008 - 20:51
небо спадає тобі на плечі
я відриваю шматок повітря
але таки падаю у прірву твоїх очей
я змерзла а ти не сміючи мене зігріти
довіряєш це своїй курточці
згусток почуттів кружляє над нами
я лежу на твоїх колінах
і милуюся тобою під таким кутом
цілуючи небо в зірку
нас кличе в нікуди ніхто
...небо спадає тобі на плечі
Розчинись, охолонь, відчуй біль
Ihor Zubrytskyi — 31/03/2008 - 20:49
Бурхливий водоспад емоцій в лісі божевілля,
коли гризеш кору, щоб зуби не боліли,
й шукаєш прихистку в хитких хатинах,
які збудовані поетами багато років тому.
І залишаєш написи на стінах,
щоб про кохання в старості згадати,
коли вже шлях настирливо маячить,
й пора кидати всі бажання і кохану,