Незрілі ягоди
Tamara — 14/05/2008 - 22:19
Білі самотні квіти,
Зеленокрилі метелики,
Духмяний травневий щебіт.
Звичайні, геть не золоті рибки, спокійно міряють свій каламутний простір.
Невиразні дні, яким не вистачатиме, - чого? –
погляду, дзвінка, повногубої усмішки, -
перетворяться в тижні,
забредуть у червень.
А там що? Буде літо, буде пора збирати ягоди.
Ягоди, що назавжди залишаться незрілими...
Copyright © Tamara Hanenko
на ксерокопію
...Ольга Мацо — 12/05/2008 - 18:34
рік за роком
вічність за вічністю...
очі коханого спочатку були голубі
потім чорні а тепер карі...
просто я міняла коханих
залікову на ксерокопію
диплом на згадку про юність
яка залишилась під партою
десь в лабіринтах аудиторій
курсові семінари екзамени
часом дуже снодійні лекції
як відбиток вірші у конспектах
ні про що
Monty Green — 12/05/2008 - 18:06
я стрибаю у червоний вогонь
і цей холодний дощ, що теж трохи стрибaє,
як вітер у зеленій траві...
наша мрія, як сама сіль
яка зігріва наші душі,
що птахами зморені літом,
таким може теплим, а може нестерпним,
коли ми були не свої за бажанням
вийти з війни, що бУла нам вдячна
за те або то, що ми разом жили,
Споглядаємо пейзажі
Tamara — 7/05/2008 - 19:22
Споглядаємо пейзажі через вікна автомобілів,
Пролітаючи швидкісними трасами
Зранку до праці.
Дерева багряніють-зеленіють-рожевіють,
Часом промайне білий мережений рукав квітнучої вишні чи собачого дерева.
Квітень. Вже аж вимучено-довгождана,
Весна в Нью Джорзі.
Багато синього неба,
Летиш у нього, не спиняючись...
(Але швидкість – не більше шістдесяти п’яти,
Он дядечко поліцейський в чорно-білім авті в кущах зачаївся,
Кому охота штрафи платити...)
Все розмірено,
Все дозовано,
Не можна того
і не варто цього...
А життя мчить, не дбаючи про поліцейського.
Розлучниця...
Tamara — 7/05/2008 - 17:52
Вії аж до землі сягають,-
Так мені соромно.
Щоки (з-під пудри) пашать полуницями, -
Так мені соромно.
Так, це я поворот просигналила
В напрямку парку,
Не додому.
Ні, то не я повертала кермо твого авта,
Але хіба міг ти
За мною не поїхати?..
(Чоловіки – слабка стать...)
Так, це я тебе покликала,
О, це я
Тебе заманила...
І стоїмо, розмовляємо,
Ну й стоїмо, розмовляємо...
Навіть не можу доторкнутися
До тебе, чудового,
Звиток мене у тобі
Вітер Ірина — 1/05/2008 - 23:12
Під шум дощу танцюють сльози
на чорних віях, попіл срібний
залишився із нашого вогню, і все,
і все порозмивав той дощ,
Ти зник...
Хтось лиш включив трансліт,забрав
від нас все, і віск потік...
а потім зразу він замерз,
мій страх із подихом звязався.
Ти зник...
Альти, сопрани...внутрішня симфонія
замовкли, поопадали з нас, мов
Ти чуєш?
Вiтер
Ти знаєш
Прикро
Ти мрiєш
Дивно
Ти плачеш
Марно
Колись любила
Та обiцяла
Ти назавжди, навiки
Шкода…важкi повiки
Закрий тихенько
I спи, не бiйся
Немов дитинка
Журбой накрийся
Колись кохала
Без слiв та щиро
ТарIЛки била
Не зная мiри
Ти чуєш?
Ранок
Ти знаєш
Пiзно
Ти мрiєш
Знову
Ти плачеш
Музика
Ольга Резніченко — 25/04/2008 - 01:39
Тиша.
...
.
Музика стиха підкрадається,
Виливається нізвідки –
З-поза простору, з-поза часу...
А час просто йде повз нас,
Омина.
Чи він – омана?..
...
Тихий, легкий дотик,
Теплий цілунок
Звуку.
Змах руки.
Шовк волосся
Розвіває
Музика.
...
Безліч барв
Вривається в чорно-білий день,
В тіні.
...
Переплетіння,
Лунко-барвисте.
зозуля
...Ольга Мацо — 23/04/2008 - 21:34
на годиннику захід сонця
в серці стрілки опів на тебе
зозуля скоро вимовлятиме твоє ім,я
а я відкладатиму на завтра вчорашній день
у нас попереду трошки минулого
і розвернуті стрілки опів назад
неначе сніг що падає у осінь
неначе листя опадаюче у літо
на годиннику ніч
стрілкам закрутилось у голові
Дощу не буде
...Ольга Мацо — 16/04/2008 - 22:20
На обличчі дощу не буде.
Хай би що там вигадували синоптики.
Лиш на серці розстебнутий гудзик...,
Ми стрінемось ще одинокими.
Не хвилюйся, дощу не буде.
Бо відключені хмари і небо розрите...
Від мовчання порепались губи,
Їх би треба дощем полити.
Дощ паде, та дощу не буде.
Лиш розп,яттям на небі всі хмари порвались...