Impression
Геленка — 14/04/2008 - 11:47
Коли надвечір вулицею йде тендітна дівчинка, тягнучи величезну сумку, одразу зрозуміло: студентка. Але якщо ця ж дівчинка, з цією ж сумкою не йде, а, здається, пливе над асфальтом і обличчя її сяє усмішкою,що спадає на думку? Дивна якась... Ненормальна... Людям чомусь не втямки, що вона просто ЩАСЛИВА!
Вечір
Анна Бабка — 14/04/2008 - 10:02
Він сидить на кухні, читає газету. Знову вбивство, як це втомлює, нецікаво. Чорним вулканом кипить кава і випльовує темну лаву на білу з жовтими плямах плиту. Скатертина розляглася блідо-червоною картою життя. Попіл у попільничці – сірувате плетиво печалі, безнадії і відчаю. Син пограбував батька – буденність.
Не буде ніколи-ніколи
Tamara — 13/04/2008 - 05:59
Не буде ніколи-ніколи
Теніски голубої,
більш хвиля такої ніжности
не захлесне з тобою.
До часу усе, до часу.
Винятків не буває.
...Весна із руки прозорої
Очі твої напуває...
Українська ніч
Tamara — 28/03/2008 - 22:05
Ніч тихесенько прийшла,
Взяла місяць у долоні,
І у коси свої чорні
Золотії зорі уплела.
Copyright ©Тамара Ганенко
Іскра неможливого
Ihor Zubrytskyi — 28/03/2008 - 11:25
Поспішаємо за часом,
доганяємо його,
і просимо не бігти.
Але йти не можем разом,
Це іскра неможливого,
Немає сил вірити.
ДРУЗКИ ДУМОК
Tamara — 27/03/2008 - 18:54
** Пахне сіно спекою, спокоєм, безпекою,
Клекотом лелеки.
** Вулкани ніжності
нам груди рвуть і виходу шукають.
** Ця безшабашна відьма-заметіль
ромашками невинними на землю опада.
** Порошею вітер по вікнах жорстоко,
як по обличчю кохана рука...
** Органістка за грою - як на розп"ятті...
Здавався котиком веселим,
Біленькі лапки подавав,
Лизав під муркотіння скелі
І яхти бережно гойдав.
Та раптом сторожко згинався
Його гнучкий і хижий стан,
І неприборкано сміявся
Він -
Атлантичний океан.
Copyright ©Тамара Ганенко
Сонечко із неба покотилося,
За дуби гіллясті зачепилося,
і висить червоне, помережене,
між вітрів холоне, невбережене.
Copyright ©Тамара Ганенко
Маленька стежка бігла
Tamara — 20/03/2008 - 17:51
МАЛЕНЬКА СТЕЖКА БІГЛА
ГОРОДОМ ПРОТИ НОЧІ,
ЗГУБИЛА Й КАПЦІ БІЛІ,
БО ЗЗАДУ ЩОСЬ ТУПОЧЕ.
- ОЙ, ГНАЛИСЬ АЖ ДО ХАТИ
ВУСАТІ КОЛЮЧКИ
й вусате щось, лапате
взялося у боки...
А ранком на осоння
поглянула умито:
дріма в городі сонях
і стигне тепле жито.
Матуся ж, біла хата,
соромить - скільки хоче:
- Пора вже,доню, знати: