Хто ти?
Анна Бабка — 14/04/2008 - 10:01
ХТО ТИ??
Страх. Я поет. Лежу під покровом ночі. Лежу. В тобі. В мені плаче морок, жалібно ридає ніч – чорна княгині моєї душі. Хто це причаївся, принишк у темному куті? Хто-о-о? Мабуть, це лише дощ, лише дощ і тінь. Годинник. Мабуть, він зупинився. Теж принишк від страху. Страху. Від голоду. Від муки. Встати, бігти, бігти… В ніч, у темряву. Але хто ж це там у куті? Всевидюче боже око, що помітило грішника? ГРІШНИКА. Лики святих вдивляються зі стін мені в душу, ріжуть очима зі своїх тьмяних олтарів. Та я лише мертвий романтик, я люблю гріх, я боюся його, я боюся себе. О як же мене покарано за любов, за гріх. Тихі сни дитинства, поле ромашок, пісня якогось невідомого мені птаха, голос матері… Це ти, мамо? Не ховайся, не йди, так добре, коли ти поруч. А згадай, як ти читала мої вірші і плакала, плакала від радості, безмежної радості – я поет, твій поет. Я народжений творити. Мої маленькі кволі діти, мої печальні вірші… Хтось плаче за вікном… Сусідський собака. Це він у куті моєї кімнати. Повний голоду, повний болю, повний страху і сліз – такий собі невеличкий клубок страждань. Солодкий жах. Досить! Встаю, біжу, падаю, не підіймаюся, не дихаю… Твій хід! Ну ж бо, занур свої пожовклі ікла в мою плоть!!! Хтось знову плаче, плаче у моєму лоні. Раб тіла, раб плоті. Зіниці – бездонні океани страху, люті, сорому… Тобі соромно за мене, мамо, я спотворив світ, я недолуге створіння, вічне дитя… Я поет! Хто ти? Не муч мене! Відкрий свою суть, ти ж пізнав мою, ти зроджений з неї. Не впізнаєш мене? Я тебе знаю. Ти заглядав у мої рими і кпив з мене, називав мене блазнем, мертвим романтиком… Хто ж ти, хто-о-о? Це ти мій кат… Руки зв’язані – не можу писати, не можу кричати – уста німі. Кричати, заснути… Не торкай мене своїми вогкими, слизькими пальцями, ти тхнеш забуттям, болотом!.. Морок. Чому не приходить сон? Годинник зупинився, ти зупинив його, ти зупиняєш мене. Украв час, украв думки… Хтось знову плаче… Я біжу такими знайомими до болю полями, співаю, римую, біжу, вдихаючи благодать волі, біжу до тебе… Я по ту сторону вікна, по ту сторону ковдри і самотніх стін, по той бік холодного дощу… Я поет.