Вечір
Анна Бабка — 14/04/2008 - 10:02
Він сидить на кухні, читає газету. Знову вбивство, як це втомлює, нецікаво. Чорним вулканом кипить кава і випльовує темну лаву на білу з жовтими плямах плиту. Скатертина розляглася блідо-червоною картою життя. Попіл у попільничці – сірувате плетиво печалі, безнадії і відчаю. Син пограбував батька – буденність. Крап-крап-крап… Стікають сльози по заіржавілому крані. Який довгий шлях вони подолали, ці прозорі сльози металевих труб, як нестримно вони шуміли і поспішали холодними лабіринтами підземного світу. Рудий кіт треться об його ногу, мабуть хоче читати некрологи на пожовклих сторінках цієї книги мудрості. Якось смішно – рудий кіт… Чому ж рудий? А чому не чорний? Справді смішно. Розділ анекдотів, шеф, коханка, дружина… Це вже зовсім застаріло. Вічний ланцюг перетворень. Гниле листя на склі, осінь. А колись було зелене, потім золотаве, а тепер от зазирає в його газету, сміється з кота… Ну чому ж він рудий? Це все хромосоми, мутація, радіація… Кількість аномалій перевищує всі норми. Аномалії тіла, аномалії душі. Духовність підтримує свій вічний вогонь лише в стінах рукотворних храмів, а за їх межами – розливається, розтікається прозорими ріками байдужості. Десь упав літак. Як от цей листок з дерева. Катастрофа. Як сумно… Кількість жертв? Статистика. Дзвінок у двері. Заходить вона. Бліда. Втомлена. Думки не про нього. Байдуже падають два крихітні черевички. На них болото – зяючі рани. Думки залишилися там, за дверима, заплуталися в чорній масі гнилого листя. Сльози неба на парасольці. Щось наспівує, в кишені об’їдки любові, у сумочці крихти духовності, збережені на випадок можливості проявити своє ораторське мистецтво. Сіла пити каву, чорну, гірку – звичка, радше статистика. Дивиться на нього, зв’язок перервано в мобільній мережі почуттів. А в роті присмак не кави, а якоїсь дивної нелюдської субстанції, давно забутий присмак причетності. Крап-крап-крап – нова пунктуація на пожовклому папері. А кіт таки рудий – смішно. І сльози кольору іржі. Ридають дивні рими із рубрики під назвою «Вічна поезія». Думки поміж рядки, думки поміж листя. Думки.