Confiteor*
Catya — 22/11/2008 - 17:07
Губи,розбиті у кров превелебними пальцями,
Вже покорились,вишіптують:mea culpa**.
Ти ж не повіриш,що ми не були поганцями,
Не сотворили кумира,не винайшли культу.
Граю у піжмурки з залишками свідомості.
Граєш рубіновим перснем, неначе по нотах,
Ти по вустах, покаянних до непритомності.
Кайся, дитя моє, в смертних семи чеснотах...
* - каюсь
** - моя провина
Підсвідоме
Catya — 19/11/2008 - 22:44
Розпатлане сонце і небо спросоння білясте.
Неголений ранок лоскоче шорсткою щокою.
Чого витріщаєтесь,люди? Чи я смугаста?!?
Сьогодні так хочеться трішки побути собою...
Не дертись на кляті підбори,в спідницю не пхати
Утомлених ніг,не виводити більше на лобі:
"щаслива".Давнішнє сміття повиносити з хати.
І принца чекати,що верхи на білій худобі.
Мурахи танцюють
Биндас Оля — 18/11/2008 - 18:22
Я відчувала небо. Густі, каламутні хмари, брали мене за руку і запрошували в танок. Я розмовляла з квітами, тебе в них не було, лише деякі твої фрази і гілля. Рожеве намагалося переконати мене в тому, що йому фіолетово.
Сім з половиною раз я говорила тобі, що люблю, а ти лиш встигав кліпати за дві цілих одну десяту секунди. Я була на висоті, привітно усміхалась пташкам, їхні очі нагадували твоє обличчя.
- У тебе болить голова?
- Так.
- Це мурахи танцюють у мізках.
- Але ж я їх сам укладав спати.
- Це ти так думаєш, насправді вони укладали тебе.
з ніжного
Вітер Ірина — 17/11/2008 - 23:28
Пишу тобі чи не востаннє, чи...
обрамивши минуле у вуаль
рожевих снів,
малюю ангела,
а сніг про те якось розкаже,
що він відчуває.
Розтанем у краплинці на дощі...
чи відблиску розплавленої
сталі...
Відчуєш теплу руку на крилі.
Пишу тобі чи не востаннє, чи...
Збагну я відстань між рядків -
збагнеш і ти...
Зимове
Вітер Ірина — 16/11/2008 - 18:10
вода вже не капле
на почерк
холодного снігу
шматочки цвіту
змерзають у грудях
вдихнувши північ
ти вірші не пишеш
читаючи
осінь пізню
ти вносиш мені їх
в душу
вердиктом січня
...
Потік несвідомості
Диво... — 16/11/2008 - 15:25
Чудовий вигляд – чудовий виліт.
Не можу в принципі...
В Гаврилі Принципі?
Словами б вбила!
Словами Біла.
І сукня біла –
Мов вікна вілли.
Кінець розмови,
Канат історій,
Копать у змові,
Кохать надворі,
Калач із хвої,
Кілець просторих,
Кінець левкої.
І хиби в мові...
Компресія (жертвам вподобань присвячується)
CHUCK — 14/11/2008 - 12:36
Оцінювання на межі розбою
Ціною стисненого вмісту став,
Різкий фінал духовного розвою,
Роздвоєний на бруд і п’єдестал
Розтанувши під шквалом епітафій,
Ніким не стишених, згасає дзвін,
Словес обтяжених оброком орфографій
У світлі лексики нових провин
Стрункість,струна,труна і трунок.
Апофеоз вже досяг апогею.
Візи й візитки сплелись в візерунок -
Літера,лірика,лікоть,лілея.
Без заперечень.Перука і руки.
Луки.Луна долинає до лунок.
Гра і заграва.Граніти науки.
Треба тремтіти.Труна і трунок...
По стіні повзуть тіні. Крізь них важко, томно, наче неохоче пробивається сонце. А на вікно впав не останній, але не далеко і до того, лист. Тіні рухаються, переплітаються, а лист лежить і тепер може тільки заздрити їм. Вони живі! Він відтепер мертвий… Його єдиною надією є вітер, що підійме у гору і подарує останні миті натхнення і свободи.
Ранок…
Анютка Петрів — 1/11/2008 - 23:19
Ранок… Навколо щебечуть пташки, у ріках плюскотить вода, сонечко дарує всім свою доброту та любов… На ганок, уквітчаний квітками та зеленню, вийшла Марічка. Вона здіймала свої білі рученята догори аби зловити молодесенького метелика. Її густе та довге чорне волосся розвівалося від легкого потоку грайливого вітру. Марічка була ще дитиною. Їй було лише 10.