Чи було, чи не було,
Чи то вітром надуло,
Чи припхали у візку
Та й покинули в ліску,
Коли день за день чіплявся,
А в кишені місяць грався.
Достеменно не відомо,
Але нас чекають вдома,
Бо у шаха, хвала всім,
Народився син Килим.
І не хтось, а сам Імам
Ходить слідом за малям.
І слідкує кожну мить,
Як малюк сидить, лежить,
Щоб не впав і не забився
(наче він скляний родився).
Нехай панькаються з ним…
Я про інше розповім:
Як тим часом й бідняку –
Сіромасі, жибраку,
Народила жінка сина
(сьома у сім'ї дитина).
Батько ледь не збожеволів:
"Не побачу більше волі!"

Серед густого лісу біля річки,
Що схована від погляду людського,
Зустрілись якось дивні дві сестрички,
Дві доньки батька сивого старого.
Одна убрана вся у шати білі,
Як королева, що на балі розважалась.
У жовтогарячі сукні, серцю милі,
Її сестра щоразу одягалась.
Зустрілись сестри і засперечались,
Хто з них найкраща в світі господиня.
І хоч дуби осудливо хитались,
Не зупинилася роздмухана гординя.
–Я, – заявила Осінь, – знаю справу.
У мене люди у садках і в полі.
Для клена я одежу золотаву
Знайшла іще у літа у коморі.
У погріб і в сараї я сховала

- Хто прочитав на сьогодні казку про дванадцять місяців? – посміхнувшись, запитала вчителька, обводячи люблячим поглядом клас.

Ніч спустилася із неба.
Сон сорочку одягнув.
У сараї миші хліба
Надточили – кіт заснув.

Сплять собаки на подвір'ї,
А дерева у садку.
Чапля ніс сховала в пір'я
І завмерла на ставку.

Огорнула тиша місто,
Світло згасло у домах.
Сутінки своє намисто
Розгубили на кущах…

Все заснуло, тільки чути,
Як у кузні молот б'є.
Це коваль від злої скрути
День і ніч кує й кує.

Вправний майстер закохався
У княгиню молоду.
Навіть свататись зібрався
І накликав тим біду.

Бо княгиня – вража сила,
Чорта лисого – сестра.
Зовні, як схід сонця, мила,
А в душі – як та мара.

Колись давно, коли мавок ще не було в лісі, задумали зорі поділити небо.
- Гей, сусідко, а чом це твій шмат більший, ніж мій? - кричали вони одна одній. І такий гомін піднявся в небі, що навіть місяць не витримав і почав бігати поміж них, заспокоюючи.
- А тобі що до того? - кричали зорі йому вслід, а одна умудрилась навіть скрутити величезну соковиту дулю навздогін (звісно, так, щоб він того не бачив).
У селі майже всі спали. А хто не спав - визирали в вікно і, дивлячись, як місяць літає по небу, хрестилися і промовляли:
- Свят-свят-свят!

В невеликім лісоводстві
У глухому воєводстві
Жив один огидний пан
Камуфляж ний жупан.

Був огидним цей пан польський
Звати Єжи Гасановський.
Від його товстого тіла
За кілометр смерділо.
А як ходив по землі,
То в три бали по шкалі
Був маленький землетрус.

Дуже був самолюбивий
А до того ще брехливий.
Строїв із себе героя
Наче жодного він бою
Поки в житті не програв.
А насправді навіть зброї
У руках і не тримав.

Був над ним магнат один,
Добрий був то господин.
Власності багато мав
Вміло нею керував.

Де хатинка біла й тин
Жив в селі і селянин.

В тренажерній в центрі міста
Тренувались культуристи.
Тренажерний цей належав
Колі що силою безмежен.

Хлопець був один русявий
Із волоссям кучерявим,
До турніру готувався,
І серйозно так займався.

Штангу лежа підіймав,
Хлопець, що щетину мав,
З вагою не переймався
Обережно він займався.
Звісно був не Геркулес,
Але в нього був прогрес.

Дівка біла й чорноока,
Гарна і на зріст висока,
Тихо прес собі качала,
Хоч животику не мала.

Серед всіх там виділявся,
Той що рідко тренувався.
М’язи були ніякі
Руки – ноги мов сірники.

Та нахабності, нажаль,

Жив на світі солодкий Сухарик. Він був смачнючим, бо спеченим з найкращих продуктів. Сухарик дуже собою пишався. Одне лише хвилювало красеня: одежа у нього була суха та порепана і, щоб виглядати не таким черствим, він кожен ранок змащував її медом. Отак і став він Медовим Сухариком. Всі дуже любили його за приємний медово-солодкий запах. Та Сухарик так звик до цього, що вже не міг показатися комусь на очі, не намастившись медком.
От одного ранку спочивав він собі на тарілочці, що лежала на великому кухонному столі. Милувався собою та чепурився.

Народження.
У повітрі запахло весною. Старий і кремезний Дуб, що стояв на галявині густого лісу, раптом стрепенувся, потягнувся після довгої холодної зими і ... прокинувся. А на молодій гілочці, що виросла тільки минулої весни, заворушилась маленька брунька.
- Ой-ой-ой, як же мені лоскотно, - почулось із середини. Перестаньте мене лоскотати. Ой, не можу більше, ой, зараз лусну.
І враз - бринь: розпукнулася брунька, а з неї виглянув молоденький, зелений Листочок.
- Як же тут цікаво та гарно! - вигукнув він. - А хто ж це мене лоскотав? Ану признавайтесь.

Сідайте позручніше бо
я розповім вам казку
у ній не буде матюків
чи ввічливих будь ласка
не буде привидів у ній
чи поглядів зловтішних
але ж і не шукайте слів еротики... чи ніжних...

Так ось у вас є власний дім
а поруч з ним є магазин...
і трохи далі банкомат
а може й кави автомат
монументальний далі танк
і справжній-справжній-справжній БАНК!

Працює жінка там одна
(ні риба тай не м"ясо)
не пале і не п"є вина
і завжди точить ляси
ряба тканина - то костюм
волося ніби пакля
(бо фарбувалась блондексом)
ще - шуба із каракуля.

і не змовкає телефон