Казка
Одного разу досить-таки поважний дядечко сидів у досить- таки зручному кріслі, за звичкою вмостивши обидві руки на своєму досить-таки великому животі.Факт наявності досить-таки великого живота не надто турбував дядечка. Він ставився до нього, як до фізичного тіла.
В одному затишному кублі, що розташоване в глибині підстаркуватого соснового лісу, жила собі звичайна сім’я єнотів. Звичайна мама, звичайний тато та маленька, проте загалом звичайна, доня – Крапочка.
Сумується дуже часто. Частіше, аніж радіється. Не знаю чому. Чи тому, що дощі йдуть, чи тому, що ні з ким радіти. Невісточки дочки, пора вам ставать, щось у нашім саду за пташка тай кує. Ой то не пташка, то ваша дочка, без долі вродилась, без щастя зросла. Інколи справді хочеться бути пташкою.
Несподіваний гість
О
дного вечора, сидячи біля каміна у своєму замку, я мріяв про нові подорожі. І не помітив, що солодко заснув.
У п’ятницю після тяжкого навчального дня я, як завжди, прийшов додому. Нарешті міг відпочити, адже це був останній день тижня. Сів на м’яке крісло. Задерши голову догори, почав думати про всілякі речі. Пройшло небагато часу, як почув стукіт у вікно. З великим зусиллям, повернув голову.
Ми марили про ніченьку,
Коли маленьку свічечку,
Запалить місяць на небі,
Щоб нам вести недалекі,
Від води танки,
По лугу хороводи водим ми.
Чекаєм на голубчика,
На милого нам любчика,
Залоскотати хочемо,
На дні з ним поворкочемо.
Йшов Ішов
Ішов не біг, не плив, не повз, а йшов.
Йшов Ішов і…
Мільйон знайшов
Мільйон знайшов і…
Ні. Далі не пішов.
І… Не зупинився Ішов
Ішов назад пішов звідки йшов
Спиною вперед пішов.
Став мільйонером Ішов
Тому далі не пішов, а
Назад спиною вперед тепер йшов
Знову дощ. Дощ. Насправді я знаю, що це не тільки дощ. Настав і їх час. Дощ - вода. Вода - сльози. Сльози - вони самі. Дощем падають сльози. Вода може бути дощем сліз. Сльози моїх хмаринок. Вони хотіли не зникати назавжди. Та тільки заради цього і були. Тепер сльозами своїми витрачають себе. Зникають...
Чого шукаєш ти, людино?
У світі правди і брехні.
Чого, плаксивая дитино,
Тобі схотілось у світі.
Ти вередуєш з кожним кроком,
Кричиш: нема мені рятунку.
Та не старієш з жодним роком,
Якого випила ти трунку?