ЯК МЕНЕ ДОГАНЯЛИ РОКИ
fialka — 15/04/2011 - 12:52
Збірка: Придибеньки веселої Женьки
Січень взяв у Грудня ключку,
Погукав його онучку
Та й гайда у Новий рік
Пить узвар, гршевий сік.
Їв кутю, смачну ковбаску!
Йди до нас! Іди будь ласка,
Щедрувать, колядувать,
Всім гостинці роздавать.
-Ну й стомився, каже Січень.
-Де той Лютий ? Ось покличу!
Хай гуляє, сніжить тихо,
Дітворі щоб на утіху.
Що це за вікном там ляпа?
То Весна по краплі крапа!
Березень в віконце «стук» -
Підняв лапки хатній жук.
Він побіг туди поки-
Прилетіли враз граки.
А на дереві ось бруньки
Засміялись, стали струнко.
З кучугури, від кринички
Потекла у став водичка.
І Сонечко: блик та блик –
Смика Нату за кісник.
Набігався наш Березко -
Стука в двері Квітню легко,
Бо не вміє він радіти,
Коли холод, мерзнуть діти.
Відчинивши двері, Квітень
Трусить зелень через сито
Та приспівує пташками,
Що зібрались над садками.
І гука наш Квітень Травню:
«Спи ще, спи! Я день побавлю!»
Тільки Травень усміхнувся,
В сажень плечем розвернувся.
Та як гримне, та як блисне,
Щоб Дощі теплом повисли.
Загорнув у квіти ноги,
Примостившись край дороги.
Витяг з кошика палітру,
Прокричав на південь Вітру,
Щоб тихенько хмарки гнав,
Малювати не заважав. Глянув
Травень – джілок рій.
Що ж робити? Килим свій
Треба тут домалювать,
Щоб сім’ю у вулик взять.
Бо там літо і меди –
То пора вже всім туди.
Червень Травню руку тисне.
- Відпочинь. До Сонця свисни,
Недалечко, щоб було,
Щоб навкруг усе цвіло.
Пригощайся: полуниця,
Свіжа ягідка суниця,
І черешня, і малина…
Візьми ще собі в торбину!
Вибарай, спішити час –
Липень мчить позаду нас.
Ну, а Липень – мов рум’янець,
Молодіє. У свій танець
Запросив і яблуньки
Абрикоси, вишеньки,
І порічки немов стрічки
Кольорові у Марічки.
Хлопчикам замурзав носик,
А дівчаткам вплів у коси
І настурцію, й рум’янок
Та й подався. Бо вже Ранок
Проголошував грозу.
Гука Серпень: «Я вези
На волах красуню Ніч,
А ще скину Грім із пліч,
Поззиваю Блискавиці,
Наберу Дощів в правицю!»
Погрозився та й притих,
Ніби той ковальський міх.
Взяв у руки він драбину
Фарбувати Горобину.
Та одумався. Ще б пак!
Жовтень є на те мастак.
Краще я візьму лопатку
Та піду уже на грядку,
У садки і переліски,
Щоб було що взимку їсти.
Гульк! Аж Вересень кричить
І скоріш на південь мчить
Із качками і гусьми…
Завернімо їх! Бо ми
Ще так хочемо тепла.
Птиці вереск: «Це була
Пісня наша завершальна!
А тепер уже й прощальна!»
Ну, а Вересень в ту мить
Передав у Жовтень лить
Із відра дощі поволі,
Що засиділись в неволі.
Жовтень наш не розгубився:
Тихо дощиком умився,
Та й давай скрізь малювати
І клинки, і дах у хати,
І зелене, й срібне листя,
І в Калиноньки намисто.
Скрізь тихенько погуляв -
Листопаду знак подав,
Щоб зазвав вітри до нас,
Бо прийшов уже той час,
Щоб зривать з дерев листочки,
Зупинять на сон струмочки,
Та хукати ковзани
Для малої дітвори.
Листопад гукнув: «Ей, Грудню!
Дми у щоки! Бо вже студно!»
Дід старезний рот відкрив,
Білі вуса підкрутив:
Як дмухне на повні груди –
Одягли всі люди шуби,
Рукавички дітвора,
Бо Зима іде. Пора.
Тупцював услід ногами,
Їхав білими волами.
Все ніяк не дожене
Роки, Січня і мене.
Та насилу дочекались,
Аж замерз у мене палець,
Бо я старший аж на рік!
Ось такий у мене вік!