Африканський присмак - місячний банан...
Шкіра, що темніша за чорнозем нив,
Хоч і потерпіла від чисельних ран,
Та широкий усміх душу полонив.

Ув очах злі ночі, навісний обрив,
Серце в ритмі стука, ніби барабан.
Танцювали джунглі, бо співав Сізіф,
Щоби врятувати свій душевний стан.

А навколо змії... Захопив екватор
У хижацькі кігті плазунів теплом,
І папуга виє щось на кшталт: "Втікайте".

Та неволить космос дикунів мій розум
Й у мандрівку кличе африканський ромб
Присмаком фруктовим місячної дози.

Спітніле скло маршрутного таксі.
Людей крізь нього сірі силуети.
А поряд з ним Овідія сонети,
Й мобільників рингтони-голоси.

І з Інституту Захисту Рослин -
П`ятьсот п`ятнадцятий рукою зупиняють.
Студентів, академіків стискає
Маленький тимчасовий "рідний" дім.

У тому жовтому футлярі,
Як у комуні - всі зрівнялись.
І вождь суровий за кермом,

Табачним бавиться димком...
Та не дай Боже нам таких
В країну привести вождів.

Торкнулась рука до тепла на щоці
І, пестячи, пальці ковзнули по шиї,
На плечі спустились…і вниз на хребці,
А серце тріпоче і болісно ниє.

Голубляться губи й солодке вино
Щомиті ковтають розпечені груди.
Біліє у темряві тіл полотно,
А серце палає й палає від згуби.

Уява малює омріяний світ,
І нерви несуть непомірну напругу.
В душі розквітає і любиться цвіт,
А серце завмерло - чекає наругу.
.

Ну от і все. Я зникла. Остаточно
в дифузії ночей і перешкод...
А зорі падають - це необхідно. Конче,
щоб не забитись у куток ворожих вод.

Сховатись? О...Навряд чи це можливо.
Забути? Від сьогодні - точно НІ.
Розраду принесе лиш дика злива -
зітре всі сльози, і я знову на коні.

Ласкава Доля загадково усміхнеться,
Розмова буде знов, як завше, не про те,
А істина твоя із невловимих терцій
для мене Сонцем серед півночі зійде.

Жевріють спогади, надія і бажання,
щоб кожна мить горіла не востаннє...

Секретний код твоїх думок
Я не дізнаюся ніколи.
Та не чекаю вже від долі
Життєвой мудрості урок.

І наскрізь змочене від сліз
Любові полотно згасає.
Та кольорів нових немає,
Щоб відновити наш ескіз.

Не відповім, що відпускаю.
Таки я ще тебе кохаю.
Та розумію, це мине.

І почуття зітруться з часом,
Ніхто не мовить, що ми разом,
Любов тихенько промайне

Мене не любиш! Як можу я терпіти
Того, хто твому серденьку немилий?
В собі я більше не знаходжу сили,
Що спонукала мене раніше жити.

Тепер я став свій найлютіший ворог.
Життєва примха: тепер я ворог свій!
Та віриться, що смерті упокій,
І тіло перетвоене на порох,

Нарешті звільнять від нечестивих пут
Прокляття, що покладено на мене.
Але з собою у боротьбі щоденній

Не залишає мене любовний блуд:
Любов – то найсильніша із отрут,
Що знемагає від них душа натхненна.

Любов мені не до лиця...
Л. Лотецька

Моя любов тобі не до лиця?..
Вона зваблива, у неї згубний колір,
Вона бажаннями лоскочеться у горлі,
Немає їй початку і кінця.

Вона до щік торкається рум’янцем –
Із соромом пускаєш очі долом,
Вона заводить, збуджує до болю,
Вона єднає у палкому танці.

Вона лунає неземним акордом
І ти – співаєш, пристрасно і гордо.
Хоч заважає солодкий лоскіт в горлі,

Хоча вона – стрілою в двох серцях,
Ти замикаєшся в безвихідному колі –
Моя любов тобі...

Згорить моя душа в огні страшнім,
Як буде рабською душа пропаща.
Рабом Твоїм не хочу буть нізащо!
Та хочу бути все ж таки твоїм...

Красі Твоїй дивуюсь, аж німію –
Багато слів прекрасних написав.
Я закликаю у свідки Небеса:
Сказати щось супроти – я не смію,

Приймаю із набожністю ченця
Усі слова, що скажеш ти надалі.
Мої слова – пробач – недосконалі.

Мої слова далекі від взірця:
Не можу я із точністю Творця
Краси Твоєї оспівать деталі.

То байдуже, коли орда знавців
рве на рядки сонети злототкані й
вимацує мені сердечні рани
з потіхою тяжкою на лиці.

Тобі цей вірш. Одній тобі. Єдиній.
Та блякнуть кров'ю писані слова -
і замок вогняний, що я зладнав,
перед тобою кришиться і гине.

Тобі я на шанобливу офіру
низав намисто вишуканих рим,
але любов моя не знає міри.

I що - тих язиків бляшаний грім,
як ти сама мені складаєш вирок
У погляді, поблажливо сумнім...

Сьєрра Леоне -
блиск діамантів. І кров.
Гомора чорних.

Каменем стали
(геть не коштовним) серця.
Гріховна розкіш!

Африка пилом пустель
їх пробачає.
Сяють німі камінці
десь на каблучках.

-----------------------
16.07.09