Постмодерн
Мною хтось живе,
не знаю точно хто,
й кому таке потрібно,
але кожен день хтось інший,
не я,
відкриває мої очі,
їсть мою їжу,
живе моїм життям.
А я спостерігаю за цим всім,
і що ж іще мені робити?
Час іде, а він живе,
а мене ніколи й не було.
Павло Ар’є
Ікона
П'єса
на три дії.
_
Діючи особи:
Олюня – Гарна жінка.
Любомир – Приємної зовнішності священик.
Наталя – Подружка Олюні.
Іван – Алкоголік зі стажем.
Всі між 30 і 40 роками.
Хіба зрозумієш піщинку в пустелі?
а краплинку у морі як зрозуміти?
Можна усе життя стрибати до стелі,
Що з того, що можеш цеє зробити?
Як розпізнати брехню в хвилях правди?
Або узнати правдиві рядки у брехні?
Можна мовчати, й відчути страх сарни,
можна ж у діях прожить й у війні.
Реанімація, реінсталяція,
система мозку,
редекорація, реілюстрація,
тварина росту.
Провина винная,
краса первинная,
світанку зоряна,
бурштинно вогняна.
Рекомпіляція, репопуляція,
чужі думки.
Редукція/дедукція,
прості мазки.
Ти безсоромно гниєш у мене на кухні.
Я шокований цією нахабністю,
Кожен раз, коли бачу – застигаю від подиву,
розчиняюсь в непевності,
коли бачу картину неминучої смерті.
І не сором тобі так чинити зі мною?
Помирати на кухні й розчинятись в повітрі,
І ловити за горло своїм "запахом",
Соромязлива посмішка на вустах понівеченого тіла.
Окрилена любов, яка в полоні захвату уже давно зітліла.
Смішний водій метро, що відвезе у безвість.
Він згодом перепросить за помпезність.
Коричневий асфальт банального кольору сіри.
Хламу дорожній рюкзак і душа переповнена віри.
До лампи із метеликами стрибав,
Та він літать не вмів з народження,
Тому й узяв його один на плечі,
І полетіли всі увись, на світло електричне.
Щасливим був він невимовно,
І чув симфонію чудну,
Усі музичні інструменти,
Зібрались разом і зіграли,
“Все минуле наше складається з майбутнього і все майбутнє наше залежить від минулого; все ж минуле і все майбутнє твориться з теперішнього, завжди присутнього, для якого нема ні минулого, ні майбутнього, що ми називаємо вічністю...”
(Св.Августин “Сповідь”)
Так, знову. Повернулося те, що і не відходило.
Окаянна.
Смертельно ранена жалом твоєї надії.
Воскрес назавжди, а я не живу вільно, бо залежна від думок про тебе.
Не віддам. Не відпущу із мрій.
Це звісно ненормально. Ти надто складний, щоб я тебе так просто відпустила.