Ода

Я вийшов у поле,а там все калина,
калина, калина... і плаче дитина.
Й до мене ручки свої простягає,
і тихо, і кволо в мене благає:

Помстися же батечку, за мої хатинки,
за ті, що забрали злі люди в дитинки,
за ті, що втопили у водах ГЕСу,
за ті, що убили во ім'я прогресу.

Ти в житті жаданіша за сонце,
лиш тебе я прагну мати,
принесеш тепло до хати,
щоб впіймати - зачиню віконце.

В струменях твоїх потону я,
і візьму до рук блаженне мило,
це у темряві моє світило,
і розчинюсь у річках тепла.

Бабусi Оленi Андрiяновнi
на 19.04.2002

Переплавляє вже Алхімік Вищий
свинець, що гнітив небо над тобою
і в серці тягарем сидів,
На золотого сонячного сяйва
легенький дотик ,-
все твоє багатство.
А хворобливе тіло,
що знало стільки горя і трудів,
нарешті відпочине. Вперше.

Гора й залізо об’єднались разом.
Ти можеш розриватись силою вулкану,
Ти можеш гнатися з прокляттями бурану,
Але людина ця мовчить наказом.

Слова його вартують більше,
ніж золота і цінностей вагон,
і твій душі хиткий притон,
розчистить може, дихати вільніше.

Заспівало небо пісню про прихід весни,
І на вікнах відгукнулись сонячні листи,
Із зимової задухи прокидаються простори,
У зелені шати повдівались всі рівнини й гори.

Запалає обрій цвітом – небесне намисто,
Й на душі чомусь так стане приємно і чисто.
Кожен порух відіб’ється весняним гулянням,

Я грудка цукру,
в тебе ложка у руках,
візьми ж бо, ну, сміліше
із цукернички зачерпни.

І я у чаї розчиняюсь,
і тану, наче сніг на сонці,
мене нема, я весь у смак
пішов солодким водограєм.

О мій минувший жовтопад,
Твій подих дихає дощем,
Такий уже буттєвий лад,
Рубає листя мов мечем.

Так й серце зловлене кричить,
Й летить на землю, болем, горем,
Душа знервовано мовчить,
І розливається сліз морем.

От ти прагнеш, летиш, поринаєш,
душу свою на шматки розриваєш,
а для чого? навіщо? скажи мені нащо
в кінці все одно смертная паща.

Я ідола створю, й до нього молюсь,
серце мов ладан, на образ дивлюсь.
У тіло вгризаюсь, жалем горю,
світу напиток змучено п'ю.

Патологія світобачення
віддзеркаленням до зіниць
Хмари купчаться, а віддалено
Горизонтом стелиться ліс

Закорковані залізними рамами
Ми ховаємось до кишень
Називають сміливими дамами
Але ми боїмося мишей