А я люблю дощ...Як приємно слухати його музику..музику дощу.Як цей .."симфонічний оркестр" виграє оду природі,як він намагається показати всі тонкощі своєї майстерності.Інколи,добре прислухавшись,ти чуєш кожну краплинку,і розумієш-кожна звучить по-різному,в кожноі своя партія..Дощ - це сльози неба ..Це не сльози горя,це просто радість душі небес,яка викладається на музиці...
Прекрасному — віват!
Li-Tium — 10/03/2009 - 22:26
Прийшла пора, що парафіном
Залито формочки сердець.
Тхне від усього нафталіном.
Омили музу формаліном —
Не дочекавсь її митець.
Прекрасне — зводять на нівець...
Настав той час, коли свинцем
Заповнюють душевні гроти.
Назвався той лише митцем,
Кому зеленим папірцем
Сучасник платить за роботи.
Прекрасне — змушене боротись...
Прекрасне, змучене борнею,
Розпочало смертей парад.
Талант засипали землею,
Повагу, й шану поряд з нею.
Розносить звістку зорекрад:
Прекрасне — вмерло! Прекрасному — віват!
Назадъ!
Женчик Журер — 20/02/2009 - 10:52
Завтра до Вікраха…
Назад, назад!
Чекає Держпрому рима.
Вигин маркізу – ботанічний Сад!
Тенета доріг, крізь гул канонад
І стьобану ковдру диму
Тікають від серця.
кудись, кудись!
І, ніби пухлина раку,
Вбивають околиці передмість,
Женуть на узбіччя тваринну злість,
До придорожнього знаку
«Вікрах!»
І смуга червона, мов мак -
Навскіс по літерах чорних.
Це значить отак поїдає рак
міста, де життя відбиває такт
агонії … неповторно
Під своє у танок.
Лиже душу вогонь.
Думки – ніби віск,
Просочені ладаном;
Фантазійний вінок,
А в очах – алкоголь
І привабливий блиск.
Твоє тіло покладено
Даром плоті під ноги
Старих жебраків,
Випадкових зустрічних.
Жертовний алтар –
Ложе пристрасних оргій –
Спокута гріхів,
За тобою – у вічність,
Богине Іштар.
Але хто
поцінує твій дар?..
Я зрозумів
Жестокий Зая — 9/11/2008 - 17:26
Я зрозумів...але вже пізно... Мені дуже давно хотілося тобі написати....
Ну, от так завжди,перед тим, як узяти ручку з листом паперу, в голові було стільки думок, а зараз і не знаю з чого почати. Пам'ятаєш, як часто у мене змінювався настрій, а з ним і погляди на все що відбувалося? Я багато що зрозумів, став упевнений в собі.
Коли ми з тобою розлучалися, хотів за той час, що ми не бачитимемо один одного, переробити купу справ. Навіть не хочу описувати всі свої дурні затії. Як би я не старався нічого, загалом, це не змінить. Любов не матеріальна і не будується на захопленні.
Пробач
Жестокий Зая — 6/11/2008 - 10:28
Пишу лист. Можливо останній лист тобі. Я прощаюся з тобою.
Ні, не так: Пробач, я божевільно люблю тебе. Але невже ми не можемо більше бути разом ?.. Ні можемо!!! Можемо!!! Ти тільки дай знати, пробач мене!, я ж так сильно тебе кохаю, я вернусь, я мрію бути поряд з тобою!!! Сухо і егоїстично.. Як пояснити тобі, що я люблю тебе? Сказати, що я мрію прокидатися кожний ранок. Потягуватися, усміхаючись. Проводити рукою по твоєму шовковистому волоссі. Торкатися до твоєї бархатистої щоки.
О Ольго!
О прекрасна королівно!
Очей твоїх безмовна благодать
Манить, огортує...
І водночас терзає
Дає життя
І забирає все!
Ти наче сон...
Ти, як дощу краплина...
Ти сяйво!
Промінь сонця!
Радість ти!
Ти - то любов!
Велична і незрима!
Весь світ тобі до ніг
Кладу на вік!
© ЕМ
Я б світ підпалив весь, якби це щось змінило
Ihor Zubrytskyi — 18/06/2008 - 23:02
Я вийшов у поле,а там все калина,
калина, калина... і плаче дитина.
Й до мене ручки свої простягає,
і тихо, і кволо в мене благає:
Помстися же батечку, за мої хатинки,
за ті, що забрали злі люди в дитинки,
за ті, що втопили у водах ГЕСу,
за ті, що убили во ім'я прогресу.
Знайди винуватців, застав побіліти
Ода гарячій воді з крана
Ihor Zubrytskyi — 15/06/2008 - 20:03
Ти в житті жаданіша за сонце,
лиш тебе я прагну мати,
принесеш тепло до хати,
щоб впіймати - зачиню віконце.
В струменях твоїх потону я,
і візьму до рук блаженне мило,
це у темряві моє світило,
і розчинюсь у річках тепла.
Ох моя вода, гаряча й тепла,
ну коли ти потечеш із крана,
не кажи мені: ще рано?
Епітафія - бабусі
Оксана Доріченко — 3/06/2008 - 19:18
Бабусi Оленi Андрiяновнi
на 19.04.2002
Переплавляє вже Алхімік Вищий
свинець, що гнітив небо над тобою
і в серці тягарем сидів,
На золотого сонячного сяйва
легенький дотик ,-
все твоє багатство.
А хворобливе тіло,
що знало стільки горя і трудів,
нарешті відпочине. Вперше.