Розгубились сльози,всохла ніч.
Сонце медом розтеклось по вікнах.
Завмирає все в мені,опріч
Тих думок,що я до них не звикну...
Чом раніш пробачить не могла?
А тепер - безглуздо і запізно...
Подих слабне,очі - як зі скла.
Я ж не плачу,хоч і не залізна.
Кількість рецензій: 6
Середня оцінка: 9.83