Оскара Вайлда широка громадськість знає переважно через те, що за шкільною програмою вивчається його твір «Доріан Грей». Мало кому вдається у час шкільного навчання вникнути у всю глибину цього роману, тож і враження про автора залишається доволі незрозуміло розмите.

Насправді ж, знайомство з Оскаром Вайлдом можна починати значно раніше, тому що він писав не лише серйозно соціально філософські, але й дещо простіші твори, зокрема казки й оповідання, які призначені для дітей. При тому тепер українські діти, завдяки виданню Піраміди, можуть знайомитися з ними українською, бо до цього, видавці щось не надто цікавилися спадщиною Вайлда призначеною для дітей.

Мабуть, найвідомішим твором, що вміщений у збірці є «Кентервільський привид», зважаючи на те, що за мотивами цього твору було знято кілька фільмів.

Ми ніби вже так багато знаємо про другу світову війну... але все ж це далеко не все! Казімєж Мочарський як справжній патріот своєї Батьківщини (Польщі), воював у рядах армії Крайової. Воював за визволення поляків від фашистів, але більшовики перехопили першість «визволителів», тож повстанців поляків визнали ледь не прибічниками фашизму. Тому другого вересня 1949-го року автора книги запроторили до в’язниці, де він втрапив у одну камеру з жорстоким генералом СС, командувачем СС і поліції у варшавському дистрикті та ліквідатором варшавського ґетто – Юрґеном Штроопом.

Штроопа через кілька років засудили і стратили, а Казімєжу Мочарському повезло більше – його хоча й засудили до смертної кари, але не виконали присуду, саме тому ми й можемо читати його частково мемуарну, частково публіцистичну, а частково навіть щоденникового типу працю.

Ця книжка є вже другою збірку творів Рюноске, які випустило видавництво Піраміда (перша – «Павутинка», 2006 рік). Загалом творчість класика японської літератури, не була надто доступною українському читачеві, тому що до видань Піраміди вийшло лише одне видання і то ще у далекому сімдесят першому.

«Усмішка богів» входить у своєрідну серію видань «Приватна колекція» і посідає в ній вагоме місце – у книзі вибрані новели, тож читач одержує максимум задоволення.

Новели переважно про японців середняків в різні періоди існування Японії. Більшість з них реалістичні, деякі фантастичні (зокрема «Тютюн і диявол», «Mensura Zoili» та ін.). Новели сповнені чітко сформованих образів, є глибоко соціальні, подекуди філософські, а подекуди споглядальні.

Проблеми співіснування статей, їхніх взаємин, почуттів та іншого мила здавна турбують і тривожать поетів, прозаїків, графоманів, німфоманів і те де, і те пе, і таке подібне. Як кому, а мені таке читати нудно, а сучасне ще й в різній мірі противно, таке враження ніби копирсаюся в чужій брудній білизні. Можете спитати чого ж я туди заліз… хммм… припустимо, цю білизну викинули з вікна і вона впала на мене, тож хоч не хоч, а доводиться обтріпуватися.

Сучасні українські та й закордонні автори в творах часто перегинають палицю своїх можливостей, вважаючи що є видатними психологами, філософами і знавцями людської істоти, а зазвичай не є ні першим, ні другим, ні третім.

В сучасній українській літературі жанр містики набув широкої популярності і вірогідно, що й надалі викликатиме зацікавлення як у авторів, так і в читачів. У книжці вміщено праці найпопулярніших українських майстрів фантастики (що орієнтуються одночасно і на російський ринок): Олді, Дяченки, Васильєв, Зорич, Дашкова, Бессонова та інші.

Ці автори-фантасти переконані, що і в нашому буденно реальному житті існує частинка містики, тож через свої твори вони пробували роздмухати цю іскру, піднявши цілком реальні думки і проблеми, що близькі багатьом читачам.

Книжка вміщує невеликі повчальні оповідки з окремим елементом – мораллю. Форма подачі чимось нагадує байки Сковороди, коли спершу розповідалася фабула, а далі подавалася мораль.

Не всі розповіді звісно на одному рівні, вони ніби створені для різних типів читачів, але є загалом вдалі для будь-кого, це такі як: «На долині», «Скорпіон», «Червона парасоля» та «Назовні і всередині».

Деякі оповідки мають яскраво виражене християнське забарвлення, інші як приклад приводять адептів інших релігій (суфіїв, буддистських монахів і т. д.), ще інші просто релігійно нейтральними образами несуть корисну моральну інформацію.

Герої твору прописані колоритно і яскраво, їхні образи з легкістю виринають в свідомості, але сама сюжетна лінія виглядає доволі штучною, а де-не-де вживані фраземи колють очі, при тому складається враження що авторка недолюблює Богдана Бенюка, а то надто часто з нього підсмішковується.

Задоволення від прочитання виглядає примарним. В першій частині книжки, головні герої мруть, як мухи; також це швидше антигерої, ніж герої. Лише одна коллі Доллі (більшість персонажів книжки це або тварини або всілякі тварюки, та й люди якісь мутовані) заслуговує на повагу й симпатію, а всі інші «герої» сповнені негативних рис, комплексів, страхів та й узагалі часто є останніми паскудниками й боягузами.

Дане видання переважно розраховане на туристів, хоча на палітурці й визначається як подарункове. Подарунковістю в ньому і не пахне, тому що не зважаючи на яскраву палітурку, елементи декору й ілюстрації всередині книжки в ньому не відчувається необхідної пишноти. Таку книжку запросто можна купити під час туристичної мандрівки Кримом у якійсь з яток, де вона лежатиме поряд з картами місцевості, сувенірами та іншими дрібничками. В звичайній же книгарні таке видання проста-напросто пропускаєш.

У книжці вміщені різноманітні легенди про Крим, його жителів, гори, озера, міста та інше. Більшість легенд на російській мові, але ті, що пов’язані з українцями писані якимось дуже своєрідним язичієм, тож робиться чогось смішно.

«Яка бо людина може пізнати волю Божу? Або хто може збагнути, чого Господь хоче?» (Муд. 9:13), але все ж таки… Видання здійснено на високому рівні видавничо-поліграфічного втілення, але є багато нюансів, що знижують цінність книжки.

Першим і найвагомішим з них є те, що переклад неповний – переклад вміщує лише першу частину Божественної комедії, а твір слід сприймати у всій його повноті, тож прочитання лише «Пекла» не веде, до читацького катарсису.

Не надто привабливим є те, що текст перекладу є філологічним, а не поетичним, тому що таким чином втрачається вагома частка художньої цінності твору.

Книга присвячена життю і творчості видатної української художниці Софії Караффи-Корбут. Тип видання визначено як «біографічна оповідь з голосів самовидців». Така позиція розкриває читачеві структуру видання: у книжці вміщені розповіді різних людей, що за життя художниці контактували з нею, а після кожного «голосу» (така загальна назва для кожної частини, наприклад, «Голос Марії») авторське резюме.

У виданні вміщено чорно-білі фотографії, де зображена художниця. Вони видрукувані на тому ж папері, що й текст, таким же методом друку, але така економія виправдана, тому що зображення відтворені чітко, а колір не дав би їм ніяких переваг, тому що зроблені вони на давні фотоапарати. Також у книжці є деякі із зображень з видання Лесі Українки «Лісова пісня». Тут уже використовується і крейдяний папір і кольоровий друк, тож роздруки дуже красиві. Ілюстрації зроблені Караффою-Корбут приворожують одночасною суворістю у манері зображення і великою кількістю деталей.