Утопія

Мені не вистачить життя,
для всього того, що бажаю,
хтось скаже: ех, немає майбуття,
і так усе стирається й зникає.

А я скажу: ну от й чудово,
бо вічність би творив і жив,
а так прийде кінець усього,
й настане час незнаних див.

Павло Ар’є

Революція, Кохання, Смерть
і СНОВИДІННЯ

П’єса
або драматичний твір

Дійові особи:

Люба – студентка-медик із Заходу, мало розуміється на стосунках з протилежною статтю.

Вогненний ангел із небес,
ти споглядаєш шлях народів,
Невпинний долі наш прогрес,
Ми всі перед тобою на долоні.

Нас у прекрасний дня момент,
ти спопелиш, коли покинем,
свою країну, й знищимо ущент,
все те до чого серцем линем.

Вона закохалася в мене ще до мого народження. Завжди знала, що одружиться з молодшим за себе. Усвідомила це в шість років.
Вона сиділа на качелі і мама легко розхитувала її.
– Мамо, а як ви з татом познайомилися? – спитала.
– Та так, як в житті буває…
– А як в житті буває?

Там, де безмежна недосяжність закінчується твоїм пристанищем, стаєш собою. Тільки там ... Не маючи туди повертатися, не зможеш тільки буттям пізнавати себе. Тому так є. Вичерпуєш створене і втоми нема, бо відомої безлічі, нічого не вартої, намагання марні на вічність.

Зима. Така собі зима ніяка. Перша, коли отак з Тобою у серці. Не мерзнеш? Якщо вже прийшов не питаючись, не нарікай на опалення… Так як сніг цей лапатий. І де він взявся? Зі всіма глобально гарячими прогнозами накрив раптом не тільки голову. Так біло стало, аж сліпну. Куди не глянь – ніде не видно Тебе.