Така проста...
Така приступна...
Така п'янка,
Безпробудна
Осіння літом
Восени інша...
Для всіх сніжна...
Для мене ж ніжна, тепла, свіжа ...
Тиша...
Дзвінок...
Спиш вже?
Так
Ну звісно...
Вже не "гульвіса грішна"))...
Заміжня...
Приїдеш?
Привіт...
Ось вона...
Віднайдена наново...
Собою роздвоєна..
Помітно втомлена...
Як квітка:
Кимось зломлена...
Все ж привітна
Оголена...
Пахне літом...
Зі смаком соленим...
На губах...
Зі спомином ..
Зболеним...
Зкусаним...
Зрошеним слізьми...
Закутаним в сутінки...
Відтінків різних...
Патріотичне
Артур Томський — 29/10/2008 - 16:59
Понеділок. Похмурий ранок. Жахливе похмілля.В телевізорі знов дебати.
Я думаю що думаю
що я
сиджу і думаю
що більш немає раю
що виповзла відтіль презла змія
і доповзла до нас дурних
страждаю
я думаю що думаю
що ми
замало думаєм
а може забагато
і всі могли би дійсно стать людьми
якби поріг переповзли у хати
я думаю що думаю
що нас
можливо брати голими руками
допоки всі награємося в фарс
і замість неба прапори над нами
та ми дурні
бо не знайти ума
як не знайти три гривни на похмілля
і батьківщина шкіриться сумна
і дивиться як ми ковтаєм зілля
Шестистопник
Tamara — 5/09/2008 - 23:04
(Переклад з К. Крідон)
==Просто Шестистопник для Тебе, Дорогий Мій,
Аби Розказати Що за
Цікава Річ Трапилася зі Мною
Поки Ти сидів Вдома
Масажуючи Спину Своїй Дружині==
Марсіянин впав прямо з вікна в моє ліжко
минулої ночі,
Він не дуже від тебе відрізнявся, любий,
хіба що
волосся в носі мав зелене, а не коричневе,
і в лівій руці затискав дев’яти-дюймову супутникову антену
(трохи більшу, коханий, від тієї, що
маєш ти) – але
менше з тим, він вибачився, що так несподівано звалився мені на голову – а я запросила його побути трохи,-
зодягнута в сонце
Галина Вертель — 4/09/2008 - 02:32
розділ 1
- Шльондра! Мать твою за ногу...от сука... Ми, значить з останніх сил працюємо, щоб вона до школи могла ходити, щоб людиною стала, а вона, подивись, байстреня принесла у подолі.
- Вона каже, що ні з ким ... ну... не цего. Ну ти розумієш?
- Мало чого вона тобі на...зділа, а ти, стара панчоха, вуха розвісила. Ти згадай як сама оце, хіба не так само? У Льоньки на іменинах так набралися, що ти потім ще сама з мене штани стягувала.
- Ага.
Сон
Лана Петренко — 27/08/2008 - 14:08
Ніжний шовк трояндових
пелюсток обличчя пестить
нескінченними єство
обмиваючими чарами.
Погляд ковзає по чистих,
не убитих розпачем
аркушах, не зітканих
в пориві душі з думок.
Піаніно в сумі й горі
страчене дівочими
егоїзмом та душею
в цій реальності й житті.
Дзеркало у срібній рамці
вб'є земне тяжіння й фізику,
та впаде, й об стелю з болем
розіб'ється на шматки.
За вікном порожевіє
в радості й коханні небо,
відіб'ється у бездонних
чорних мертвих озерцях.
Змінюватимуться образи
сюрреалістичних снів,
щоб на ранок зникнути
й більше з болем не прийти.
Заплутана в собі
Лана Петренко — 27/08/2008 - 14:06
Занадто часто я заплутуюсь в собі,
у пошуках важких життєвих рішень
проблем, у пошуках шляхів та істин,
аби втекти від темряви і метушні.
Занадто часто відгороджуюсь від світу
стіною мертвих почуттів й безмов'я,
вбиваю і терзаю власну душу,
ламаючи всі мрії об жорсткий асфальт.
Повідкидавши пропоновану підтримку,
занурююсь у коливання крику
із власних, ранених безмов'ям уст,
прокльони сиплючи в ненависнії стіни.
Думок жахливих знищити стрімкий потік
так важко — лиш вдається музиці гучній:
під звуки струн далекої гітари
я потопаю в забуття і транс.
Літературний конструктор
Ihor Zubrytskyi — 12/08/2008 - 18:44
Залишені на світанку ночі без сну
Проведені в пустій кімнаті в якій
Відчуваєш себе пір’їною такою легкою
Дорогою важко йти бо хтозна
Куди приведе простота якщо в неї повірити
Можна перебороти свій страх
Що в’ївся в душу огидними пазурами
Чіпляється не знаючи відчаю
Прямує до забуття дитя
помилково народжене було
Похід в анфас
Ihor Zubrytskyi — 2/08/2008 - 13:25
Пролунає тихий шепіт,
то душі нервовий клекіт.
Тож пора вогонь гасити,
Щастя можна лиш приснити.
Засинаю, поринаю,
думку я наздоганяю,
Розвертаюся, лякаюсь,
дзеркало, розчиняюсь.
Тінь хвилини захопила,
кава вже давно остила,
тож пора, а може й час,
іти в напрямку анфас.
мене ніколи й не було
fantasy_world — 2/07/2008 - 23:18
Мною хтось живе,
не знаю точно хто,
й кому таке потрібно,
але кожен день хтось інший,
не я,
відкриває мої очі,
їсть мою їжу,
живе моїм життям.
А я спостерігаю за цим всім,
і що ж іще мені робити?
Час іде, а він живе,
а мене ніколи й не було.
Ікона
Павло Аріє — 23/06/2008 - 19:44
Павло Ар’є
Ікона
П'єса
на три дії.
_
Діючи особи:
Олюня – Гарна жінка.
Любомир – Приємної зовнішності священик.
Наталя – Подружка Олюні.
Іван – Алкоголік зі стажем.
Всі між 30 і 40 роками.