Святкове
Ihor Zubrytskyi — 25/05/2011 - 22:07
Блондинки плавають під шкірою неба,
певно на дощ... чи на розплавлений асфальт.
Мій Боже в жіночій подобі,
чому ти не поряд?
Пірнають ті, чий мозок неповний,
і ті, чий ллється за край,
а випливають лиш тіла без шкіри,
що не соромляться своєї наготи.
Й крокують містом, це парад, день перемоги!
і прапори всі білі, цнота, чистота.
Але чому тебе немає серед них,
й чому мене затримав Бог глибин?
Подорож сучасністю з мапою Уельбека (рецензія на книгу "La carte et le territoire")
Решетнікова Каріна — 9/05/2011 - 20:21
Ексцентричний французький письменник Мішель Уельбек своїм останнім твором «La carte et le territoire» довів, що за голосною піар-кампанією, яка сколихнула увесь Інтернет, приховується не лише природнє бажання нажитися на своєму творі, але й глибина розкриття піднятих у романі тем, яка недарма була відзначена Гонкурівською премією у 2010 році.
Філіпп Грімбер «Небезпечна зустріч»
Annette Trouba — 4/05/2011 - 20:58
Філіпп Грімбер – знаменитий французький есеїст та психоаналітик, людина, що багато працює з дітьми хворими на аутизм та психічнохворими. «Небезпечна зустріч» (2009р.) – це третій роман автора в основу якого покладений його багаторічний досвід з психоаналізу та враження після подорожі в Ізраїль.
Потребую психдопомоги
Катерина Бойко — 9/04/2011 - 01:09
Заправив авто й тиснеш газ,
Залишив мене край дороги,
Ти більш не згадаєш про нас...
Потребую психдопомоги....
І знов таблетки - розбиті серця
Не мною, а тою іншою,
Яка чекала тебе до кінця,
А ти вважав її гіршою.
Вона ж не така як потрібно:
Слова, думки поведінка...
Сміється так весело й дрібно,
Ти скажеш : "ПростоЛюдинка!"
А я і вона не просто,
Навпаки - це складніше...
Ти сієш слова, як просо,
Від того тобі лиш гірше!
А в нас, як у полі чистім,
Усе виростає врожаєм-
Колоссям хитким важистим,
Тобі ж стерню залишаєм!
Реанiмацiї
Юджин Коленковський — 10/03/2011 - 18:01
Хворобливе кохання
до уявних ідеалів,
Розмазанi плани
небачених масштабiв,
Аморальне бачення
на кожну людину,
Наче живий...але
тiльки на половину...
Моє серце
потребує реанімації,
Мiй розум вимагає
капiтуляцiї,
А я iстерично
вимагаю самотностi,
Конвульсивно танцюючи
перед вiдчуттям гордостi.
Лається старий телевiзор
брудними збоченнями,
Лiзе у голову зi
своїми судженнями,
Бiсовi таргани смiються з того,
який я нікчемний,
Знову ти прийшла самотнiсть,мiй
кат щоденний.
Моє серце
потребує реанімації,
Мiй розум вимагає
капiтуляцiї,
А я iстерично
"Казали, що жити буде важко..."
Ігор — 14/12/2010 - 02:57
Психотропно. Стибали-вбивалися.
Мозок ламався вправно так.
Прибутку не зрахувалися.
Завтра ж чесно помремо, та
"Життя іде" – кажуть всі навкруг.
Булгаков, жаль, важко читається.
Гренуй людського смороду вчув –
Втік тай по світу скитається.
Привиди марять свободою.
"На краще – все, що не робиться".
Вмитися б чистою водою,
Та тільки багнюкою зросимось.
Важко терпіти-падати,
В прірву у житі-колосі.
Важко плекати-плакати.
Важке життя в поліголоссі.
Кажуть, все, що не робиться,
Все – перепони і радості –
Тим то "характер твориться"
Без заборон для старості.
Статистичні дані смертності на 4 листопада 2010 року
Ігор — 8/11/2010 - 01:18
У польоті мимовільнім
біжимо, мов божевільні.
В диковиннім круговерті
пізнаємо на пів чверті
світи…
Запахами троянд відрубані від життя,
ми тільки в цьому бачимо сенси.
Як тортури, романтично
ми вперед симптоматично
утрачаєм розум вільно,
адже трохи божевільні.
Смертні…
Під тисками маршрутів страждаємо
косоокістю і німотою.
Ми співаєм про любовні
втрати, щастя, про промовні
і картинні почуття –
все заради небуття.
Ми…
І ні краплі страждання. Сухо.
Про найщиріше. Про найдорожче.
Як безсмертя – нереально,
як залежність – віртуальна,
тягнуть нас до небосхилу
Ілюзія правди
Анастасія Грім — 7/11/2010 - 17:02
Сидимо з моїм Коханим на канапі, він ніжно обіймає мене за плечі і цілує в щічку.
- Ти в мене найкраща!
Я сміюсь. Таку банальну фразу чує кожна дівчина. Це вже норма. Як говорити людям: «Як справи?». Як відповідати: «Нормально. А в тебе як?».
Божевілля Богів або одна телефонна розмова
Анастасія Грім — 3/11/2010 - 13:25
На землю тихою ходою кішки спускалася ніч… Вона привела за собою темряву , запалила ліхтарі, дала можливість сотням людей сховати свої думки, вчинки чи сховатись від інших…
До великої кімнати, що знаходилася в центрі будівлі, один за одним почали сходитись дивні істоти. Вони були досить різними і описати що вони собою представляли не було змоги. Тихо, навшпиньки, дружня компанія підкралася до канапи і, зручно на ній вмостившись, штурхнула одного із прийдешніх.
- Давай вмикай!
...кораблик
рибка — 22/10/2010 - 21:47
сонце сипле золото солодких
достиглих паприк
вони прийдуть сьогодні
з останньої гривні
я зліпив маленький кораблик
час застане мене
між полиць закинутих фабрик
десь між них загубився і
мій останній кораблик
мабуть щось я прогавив
або не знайшов серед цегли
обіцяю подбати
про усіх зниклих та зарано полеглих
розбуджу усіх сплячих
підштовхну завмерлих
за кожного з вас проростатиму
в молодих травяних стеблах