З невдалого
Ostap_Koza — 19/07/2009 - 07:01
То байдуже, коли орда знавців
рве на рядки сонети злототкані й
вимацує мені сердечні рани
з потіхою тяжкою на лиці.
Тобі цей вірш. Одній тобі. Єдиній.
Та блякнуть кров'ю писані слова -
і замок вогняний, що я зладнав,
перед тобою кришиться і гине.
Тобі я на шанобливу офіру
низав намисто вишуканих рим,
але любов моя не знає міри.
I що - тих язиків бляшаний грім,
як ти сама мені складаєш вирок
У погляді, поблажливо сумнім...
Пташка і Птахолов
Li-Tium — 9/07/2009 - 18:19
„Розваж мене.” – „Пробач, та я – не блазень!
Нестерпно для мене плазувати.”
„Щось розкажи.” – „Я буду лиш мовчати,
Хоч протиріччя і ведуть до сказу.”
„Прощай!” – „Е, ні! До зустрічі, кохана...
Я подумки до уст твоїх прилину.
У снах та мріях тебе я ще зустріну,
Бо гордості моєї там нестане.
Лиш там відверто благатиму уваги,
Благатиму краплиночку любові...
Заради тебе на усе готовий
До тебе вільним прилітаю птахом.
От тільки чи позбудуся я страху,
Що ти кохана станеш птахоловом.
Печеніги. сонет 3
Женчик Журер — 8/07/2009 - 12:10
Піски на пляжах Печенігів сірі.
І водосховище від них було печальне.
Комиш в західнім сонці, наче чайник
Шумів, пускаючи по листях хвилі.
Качки і жаби булькотіли тайно,
Запрошуючи нас по їхній вірі
Блакитей неба і води просфіри
Прийняти в службі вечора останній.
Хмарини засинали на ялинах,
Мурахи квапилися у мурашник.
Печальна водосховища пір’їна
Ховала сонце у нічний загашник.
Здавалося: іще одна хвилина,
І всесвіт згасне!
Мартово 26.06.09
НІЧНИЙ СОНЕТ
Леон Ерте — 2/07/2009 - 21:06
НІЧНИЙ СОНЕТ
Будинки вікна засвітили,
а небо – місяць і зірки –
погоничі і візники,
і ті, які були святими
колись давно. Часу відтинок,
відтинок часу у віки,
наклав на них усіх в’язкий
міфологічності відтінок.
І я дивлюсь на зорі… Ніч…
На небо випливла Селена,
і посміхається мені…
А, може, зовсім й не до мене.
А, може, це лиш тільки сни
і зранку все раптово щезне…
КЛІП, КЛІП
Леон Ерте — 2/07/2009 - 21:01
КЛІП, КЛІП
І голуби летять крізь скло…
І вкотре помирає Кліо…
Іа-Іа… Аі… І Іо…
І я… І в дзеркалі – мій клон…
І дивні лінії долонь,
немов стежки – суцільно криво…
І вкотре помирає Кліо…
І стільки цвинтарів – ДАЛО ,
ЦДІА … Гостинні друзи…
Я відкриваю цілий світ!
Й усім вам: ні пера, ні пуху!
Одна із серій “Вінні-Пуха” –
це, де Іа згубив свій хвіст,
але знайшов багато друзів…
МЕЖОВА СИТУАЦІЯ
Леон Ерте — 29/06/2009 - 22:12
МЕЖОВА СИТУАЦІЯ
(ЗА КАРЛОМ ЯСПЕРСОМ)
І цим червневим вечором йшов дощ.
Він на бруківці залишив калюжі.
Й глибоке небо, що ввібрало душі,
було надійне й синє, наче DOS…
І повний місяць з вусами, як Домс,
й з таких же хмар в пухнастім капелюсі,
був у відмінному, сьогодні, дусі…
У Курбаса чекали на “Ґодо”.
А я чекав, з трояндами, на тебе…
Ти подзвонила: “Не прийду… Пробач…
Нам краще розійтися…”. Розпач втрати…
І я ішов під широчінню неба,
і, озирнувшись, в сутінках побачив,
як він – Ґодо – заходив до театру…
П’ЯТНАДЦЯТА НЕ ЗАЙВА
Леон Ерте — 25/06/2009 - 23:01
П’ЯТНАДЦЯТА НЕ ЗАЙВА
Данилові
…Тут поряд колись знаходилась “Шкотська”
кав’ярня. Улям, Грушевський, Банах
любили у ній відпочити, поміркувати. Шкода,
що її вже немає. А у будинку – банк.
Грушевський на нього дивиться скоса.
Напевно, сумує за друзями, згадує, як в забавах
та дискусіях спливав львівський спокій. “Шкотська”
кав’ярня закрита. А у будинку – банк.
Біля “Шкотської”, сусідня кав’ярня – “Рома”
частувала Ортвіна, Рота, Шульца.
Добре, що добрі спогади не зникають.
Вчені, письменники, друзі, знайомі.
Знайомі будівлі, знайомі вулиці.
Коктейль
Оленка Сумненька — 19/06/2009 - 10:11
Життя – коктейль із алкоголем,
Що має присмак неповторний.
Там радість змішана із болем,
А світ від нього ілюзорний.
Повага, успіх на роботі
Завжди із заздрістю у парі.
Є місце там страшній скорботі
І щастю, що несе у хмари.
Сп'яніння надає кохання,
А витверезлює розлука.
Сьогодні разом до світання,
А завтра гинемо від муки.
Життя ми п'ємо по краплині
До дна доходимо і гинем.
Тенета минулого
Алісія Пардус — 14/06/2009 - 09:24
Мертва тиша проковтнула звуки,
Щезли крики, гуркотіння, гомін...
У очах - напівзабутий спомин,
Ціпеніють неслухняні руки.
Загубився сонця літній промінь -
Знов зима. Ширяють в небі круки.
Зі знайомого будинку комин
Димом покрива дніпрові луки.
В цьому домі - все моє минуле:
І дитинство, і юнацтво, і...
Що було колись, у нім поснуло.
Та чому ж побоююсь тоді
Повертатись у холодні стіни,
Де сплітає пам'ять павутину?..
Хвилина конфлікту
natali07 — 11/06/2009 - 14:23
Ні слова
Ні подиху…
Розмова
Без погляду…
Без звуку –
Мовчання…
Дай руку!...
Прощання…
Та ні, почекай!
Не йди, не тікай!
Без тебе не жити…
Ти вибач мене…
Цілую тебе –
Все зможу простити!...