Поверути час
Анастасія Грім — 21/11/2010 - 00:39
Сонце вже майже скотилось за обрій. Останні промені прощались з небом, наповнюючи його рожевим сяйвом, вітер грався з піском, який, здається, ввібрав колір та тепло небесного світила кожною піщинкою своєї сутності.
Змучений спрагою, довгою дорогою та піщаними бурями, хоробрий мандрівник нарешті прибув до величезної скелі…
Принци and Коні
Анастасія Грім — 3/11/2010 - 11:17
- Вибачте, будь-ласка, запальнички часом не знайдеться? – я обернулась. Білий кінь з цигаркою в зубах ввічливо чекав відповіді.
- Перепрошую…що?
- Я кажу: з-а-п-а-л-ь-н-и-ч-к-и у В-а-с н-е-м-а-є? – повільно, по складам, як останній розумовідсталій дурепі , повторив кінь
- Ось, будь-ласка. – чиркнула я, підкурюючи йому сигарету.
Кінь сів на лавку біля під’їзду і смачно затягнувся нікотиновим димом. Я, відчуваючи себе не дуже комфортно від такої ситуації, теж сіла поруч і закурила.
Синьоока (уривок з казки "Казки темного лісу")
Валентина — 11/08/2010 - 09:57
Хтозна: близько чи далеко,
В ті часи, коли лелеки
Всім приносили дітей,
Жив бездітний князь Халдей.
Все, що змолоду він мав,
Його батько чесно вкрав.
І тому у їх коморі
Всіх скарбів було доволі:
Срібла, золота і краму –
Різнобарвного товару,
Діжки з пивом і вином,
Салом, медом, часником.
Ще й пшениці сорок тонн
Вивіз нишком за кордон.
А дружина князя Мила,
Як весна, була вродлива.
Синьоока, білолиця,
Молодиця – голубиця.
Стан тендітний, а струнка,
Як тополя без вінка.
Та за батькові гріхи
Не дали дітей боги.
Ще й Халдею нема спину –
Хоч помри, а дай дитину.
Казка про козака гору і нечисту силу (уривок з казки "Казки темного лісу")
Валентина — 2/08/2010 - 10:34
Зорі в небі, наче квіти,
Місяць сів сорочку шити
Чує круглий всі байки
І сміється залюбки.
А тим часом вже про нього
Почалась внизу розмова.
– Якось у зимові дні
Білогруда на хвості
Мені казку принесла
І поклала край вікна.
Казка нічку ночувала
І мене не турбувала.
Та, як сніг пішов пухнатий,
Попросилася до хати.
Сіла нишком до тепла
І розмову повела. –
Хлопець ставний гомонить –
Оповідь, як птах, летить. –
Жив в степу козак один –
Козака козачий син.
Його прадід і дідусь
Захищали край свій – Русь.
Батько на татар ходив
І не раз проклятих бив.
Чому з дерев опадає листя?
kotys — 29/07/2010 - 13:27
- Мамо, а чому з дерев опадає листя? Чому дерева всю зиму стоять мов неживі?
- Напевне через те, що вони зачаровані.
- А хто їх зачарував?
- Зима
- А навіщо?
- Напевне з помсти.
- А за що?
- Ну добре, сідай поряд і я розповім тобі чому і за що Зима зачарувала дерева.
Казка про Зайку, який нявкав
Олег Игорьин — 23/07/2010 - 21:41
Жив-був на свiтi один маленький Зайко.
Вiн майже нiчим не вiдрiзнявся вiд iнших зайок. Вiн також, як усi, гриз солодку моркву, жував хрустку капусту, весело стрибав у зеленому лiсi. I мав гарненький пухнастий хвiсток.
Ось тiльки цей Зайко завжди нявкав.
- Як справи? - питали його.
- Няв! - вiдповiдав вiн.
- Ти де був? - питав тато.
- Няв! - казав Зайко.
- Будеш iсти? - питала мама.
- Няв! - знову вiдповiдав Зайко.
- Пiдеш гуляти? - питали друзi.
- Няв! - iм говорив Зайко.
Казка про двох братів...уривок з казки "Казки темного лісу"
Валентина — 5/07/2010 - 10:08
(уривок )
...............................................
– Це, вважаєте, дива?
В мене розповідь нова. –
Хтось гукає від багаття. –
Чув я, любі мої браття,
Що колись в селі Шишаки
Проживали розбишаки –
Два брати, два парубки,
Сильні, спритні та меткі.
Що не ніч, то в них робота:
У сусіда знять ворота,
В кума й дядька на паркані
Горщики повісить драні,
А у тітоньки Сокови
Витягти поміст в корови.
Бешкетують молоді –
Горе всій рідні в селі.
Якось хлопці серед ночі
Гребінець знайшли дівочий
І сховали від усіх.
(А чуже ховати - гріх).
Може в дім прийти Біда,
Сповідь чорнолапого їжачка
Анастасія Грім — 16/04/2010 - 20:51
Я завжди був не схожим на інших. Мої лапки були чорного кольору (чесне слово, чорні-пречорні, як матінка-земля), ніс був надто великим, навіть колючки і ті стирчали не так як у всіх. Одним словом, потвора та й годі.
Ще з дитинства мене дражнили інші їжачата. Дитячі образи типу:
« - Га! Ти – смердючка!!!
- Чому це я смердючка?
- Бо не миєшся ніколи!
- А от і неправда! Миюсь!
- Справді? А чого ж у тебе лапи чорні? Ха-ха!»
боляче ранили маленьку душу.
Я сумував на самоті, плакав, і навіть до крові натирав свої чорні лапки білою крейдою. Нічого не допомагало.
Східна казка
Валентина — 8/12/2009 - 15:01
Чи було, чи не було,
Чи то вітром надуло,
Чи припхали у візку
Та й покинули в ліску,
Коли день за день чіплявся,
А в кишені місяць грався.
Достеменно не відомо,
Але нас чекають вдома,
Бо у шаха, хвала всім,
Народився син Килим.
І не хтось, а сам Імам
Ходить слідом за малям.
І слідкує кожну мить,
Як малюк сидить, лежить,
Щоб не впав і не забився
(наче він скляний родився).
Нехай панькаються з ним…
Я про інше розповім:
Як тим часом й бідняку –
Сіромасі, жибраку,
Народила жінка сина
(сьома у сім'ї дитина).
Батько ледь не збожеволів:
"Не побачу більше волі!"
Про Осінь і Зиму
Валентина — 10/11/2009 - 09:16
Серед густого лісу біля річки,
Що схована від погляду людського,
Зустрілись якось дивні дві сестрички,
Дві доньки батька сивого старого.
Одна убрана вся у шати білі,
Як королева, що на балі розважалась.
У жовтогарячі сукні, серцю милі,
Її сестра щоразу одягалась.
Зустрілись сестри і засперечались,
Хто з них найкраща в світі господиня.
І хоч дуби осудливо хитались,
Не зупинилася роздмухана гординя.
–Я, – заявила Осінь, – знаю справу.
У мене люди у садках і в полі.
Для клена я одежу золотаву
Знайшла іще у літа у коморі.
У погріб і в сараї я сховала