Сьогодні сніжило
Так кантиленно.
Все біле-біле,
а очі - зелені.
Так слизько-слизько,
ще крок - ой,мамо!
Аж надто близько
До твого стану.
Сьогодні світло
Таке - молочне...
Коханням квітнуть
зелені очі.
Моєму сьогодні
Catya — 19/12/2008 - 17:51
Ти,заточене гостро,як грифель,
Вирок шкрябаєш на папері.
"Буде так:все скінчиться опівдні".
І прикріплюєш лист на двері
Неприступні,як горді рифи
Любих вій,що чорніють,як грифель...
Біля фонтану сиділи підлітки. Вони бавились стільниковими телефонами. А там різні пріколи.Сміялись. Казали ;" Ой зараз помремо від сміху". Але так і не померли.Пішли в макдональдс.А потім настало "завтра".
В цей час, десь у пологовому залі народжувала жінка. Вперше. Її тіло пронизував нестерпний біль. Вона думала : "Хоча б не померти". Не померла, а народила. Повезли з немовлям у палату. А потім настало "завтра".
Якось боязно...
Catya — 16/12/2008 - 21:53
Якось боязно стало жити
Такою - неврівноваженою...
Ще вб'ю когось - від любові,звісно!
Бо я - наче маятник у ліфті з прискоренням ЕН -
без жодних закономірностей.
Туман ласкавий,як гамівна сорочка,
І можна згорнутись у нього.
Відсиріти потроху.
Не коливатись більше,
бентежачи всіх маразматиків,
що так бояться,коли хтось,
тримаючи ніж у правій руці,
лівою пестить обличчя
і каже:"Люблю"...
P.S. Їх там бачили...
Lana — 16/12/2008 - 21:03
Хотіла цієї зустрічі і боялась, чекала її і бачила у снах, летіла до неї і тікала… Думала, якою буде вона? Терпкою, гіркою, солодкою, приторною, радісною, щасливою, болісною, першою чи останньою?
Знайоме, нічне місто, освічене вогнями, змучене денною спекою і обвітрене гарячим південним вітром. Вона знову тут, ті ж запахи і звуки… Час минув, але не стер їх з пам’яті, не вигриз з душі, не похоронив найменшого відчуття.
несила...вже навіть вилаятись!
і плюнути теж не можу.
усе з маленької літери - остання форма
мого самозречення.
я наче м'яч - в ауті...загубилась на корті
життя.зелена.злилася з травою - і просто дивлюся
у небо.а йому ніколи не розгледіти мене - зелену
круглу цятку з пробоїнами у гумовому боці...
тону.
Сонце,як мандаринку,сховай у долоні.
Місяця сніжний кальвін почепи на небо.
Тацю сріблястого льоду - на води солоні,
Білу скатерку сніжну - що іще треба?
Дивне відчуття
Fredom — 10/12/2008 - 23:58
Дивне відчуття ,коли знаєш, що щось втрачаєш ,але не знаєш що…
Дивне відчуття, коли вранці прокидаєшся від думок, що роблять тебе тверезим від щастя ,яким ти напиваєшся на ніч…
Дивне відчуття, коли приємне тепло розливається по тілу і ти відчуваєш його кожною клітиною ,а водночас серце твоє замерзає від холоду і поступово перетворюється на кусень льоду…
Але дія цих двох сил(відчуттів) компенсується і нейтралізується ,адже вони обидва порівняно рівно дивні…
Дивне відчуття, коли хочеш плакати ,а не плачеться…
Мудрість..?
Catya — 10/12/2008 - 23:10
Шляхом битим - до школи знову,де,недобита,
На підлозі у крейді конає середня освіта.
По кутках - методично,і,мабуть,маніакально,
Переховується чийсь розум,і скімлить благально.
Мудрість хоче на волю,і болем прорізує ясна.
Я від неї отримала - зуби!та й ті - невчасно...
Осіннє сонце
Лірика — 5/12/2008 - 04:37
Осінь… А ще вчора було літо… Не віриться, що всі метелики - веселинки розчинились у жовтій фарбі і зараз вже не посміхаються так по-літньому, а сонце, взагалі, скоро стомиться посміхатись – стане суворим, моргатиме червоним оком, наче світлофор, а коли всі перестануть чекати і вірити його посмішці, можливо, надумає здивувати, висрібленою інеєм, але зиркатимуть на неї суворо з-під лоба, мовляв, ще й знущається! Хоча… ОБОВ’ЯЗКОВО знайдеться хтось, кого та посмішка зігріє, на чийому обличчі намалює таку ж щиру, по-дитячому наївну, посмішку. А інші? Не зрозуміють. То й що?