Штучно подовжений термін життя,
Мабуть,уже добігає кінця...
Мозок невпинно гризе каяття,
Що заповзає із рипом дверцят,
Тих,за які зазирнувши хоч раз,
Вже не повернешся...Боже,прости!
Витри із пам'яті прикрість образ.
Так,я жорстока! Вибач і ти!
Навіть засліплена шалом атак,
Я не хотіла ніколи,щоб ТАК...
Тверезий і п'яний
Catya — 2/01/2009 - 20:47
Ти - наче сон у задушній кімнаті -
Липкий і нав'язливий,лізеш у душу.
Не можеш,як люди - дрімати в салаті,
Чи он - розмовляти із ролом та суші.
А ти бачив щастя в якійсь зі склянок.
Якби ж то згадати тепер,де конкретно!
Хоч очі веселі, та дивляться скляно,
І щоки шукають свого вінегрету.
вітром
Вітер Ірина — 27/12/2008 - 00:24
я бачу посеред себе збіднілі кроки,
це ніч, чи світанок,
чи денний осліплий переріз,
чекатиму довго,
триватиму довго
й між нами
прозріють
розвіяні коси Єлени
вітром,
хочеш мокрого снігу -
ось він шалено борсається
на вікнах,
капле, збираючи тінь,
щоденно та дрібно,
десять хвилин
і ми тонко поріжемо
місто.
Місяць,
як Ніл...
Він сьогодні
напрочуд ніжний.
Він подарував їй перстень з авантюрином. На Миколая поклав під подушку. І вже не спав. Чекав ранку, він взагалі-то сова. Вона зраділа, одягнула перстень на вказівний палець правої руки. Камінь був цеглисто-гарячим із маленькими лукавими блискітками, такими ж ,як у її світло-бронзових очах. Пішла на роботу.
Він знайшов під подушкою подарунок від неї, для нього. Це була дорогезна туалетна вода для чоловіків "Вue" ("прощай"), від Тері Муглера. Який це був запах!
За десять четверта. Я стою на зупинці, чекаю тебе.
За п'ять четверта. Тебе немає, падає сніг.
За одну четверта. Зустріла приятельку. Вона сказала, що бачила тебе щойно в макданальдсі. Ти був з високою стрункою білявкою у чорній норковій шубі. Приятелька була в захваті від шуби, в якій була твоя білявка, з якою ти сидів за столиком. А ще вона сказала, що потім ти сів у шикарне синє пежо тієї білявки і ви поїхали. Приятелька ще щось говорила, але я вже цього не чула.
П'ять по четвертій. Я стою на зупинці, не чекаю тебе. Тебе не буде, падає дощ. Що буде ще через п'ять хвилин?
Душ із функцією дощу -
Дощ із функцією застуди.
Годі слів - не люблю,не пущу,
Не пробачу,не хочу,не буду...
Все безглуздо,як мильний набір
З ароматами маракуї.
А мені так бракує зір,
або часу,що рани лікує...
І сьогодні,коли земля
біла й мокра,як чиста ванна,
Я відмию своє гілля
Від давнішніх слідів твого стану.
Недоліки чи переваги?
Биндас Оля — 22/12/2008 - 14:34
Переді мною, в правому верхньому кутку стоїть мій страх. Я покарала його, за те, що не давав спокійно жити, затьмарював мої справжні почуття, застерігав від багатьох речей. Я зробила таблицю, помістила кожну деталь на окреме місце і поставила в куток. Тепер він не зможе функціонувати правильно і поки я його не зберу знову – він покараний.
Стандартна заставка
Биндас Оля — 22/12/2008 - 12:53
- А що далі, за тим пагорбом?
- Нічого...
- Вони навмисне зробили його вищим за інших, щоб ти не побачив. Можливо, там яма, і коли ти впадеш туди, то відчуватимеш себе зубною пастою в білому тюбику, що закінчується і котру неможливо видавити...Не буде сил, бажань, відчуттів. Може бути й таке, що там тебе чекають твої рідні і близькі, і відчуття, як матеріальне явище мають смак і поверхню.
мені б це
Вітер Ірина — 21/12/2008 - 23:59
мені б це терпіти
вендету пухнасту,
як вату солодку...
на потім відкласти
когось дорогого
і, може,
ти скажеш, що вірші
занадто лимонні
й короткі,
а я задихнусь, бо
надворі
із вовни літо,
й тебе вже ніколи
не буде у серці
більше
Останні...
Catya — 21/12/2008 - 17:21
Останні рештки беззаперечних істин
Стискаю в долоні,
Як сніг,що мені на весілля приніс ти -
І світ холоне.
Спускається морок на тиху землю
самотнім круком.
А з неба - пісок крижаної пустелі
Мені на руку.
Cтирають піщинки всі лінії-знаки
Життя і долі.
Звивають волосся снодійні маки.
І рвуться на волю
Останні рештки беззаперечних істин.