ЯЯ
Женчик Журер — 11/02/2009 - 23:25
ЯЯ золоті кецидрували в самоті
і брусінки зузяли самопадо.
Вжеребчи ребові зваяв карапонті.
Ко сяво мило смереденоградо!
Вракілля жиженьку матяло наріженько
шворіло шкварні, ржвякало кайдани.
Бундикі індюховичі тухленькі,
жи баляндраси мукіли торани.
Камлай нагліб, зі мерено похніб.
Стрикнеджики хамселили курусів.
Меди ругов воріє боролгіб.
Шержино порохніє білогусі.
Смак щастя
Tamara — 11/02/2009 - 21:46
Смак щастя калиновий,
гірко-солодкий.
Ягідко моя...
Серед цих снігів, безпощадної зими,
розчахнутої далечини
Спасибі тобі,
що зустрівся,
Спасибі за дари
неземної цінності.
Смак щастя калиновий.
Ягідко моя...
Copyright ©Tamara Hanenko
Підслухана мелодія
Lana — 6/02/2009 - 14:26
А лютий зовсім не лютує,
Не б'є і не збиває з ніг,
Та тільки Бог не відчиня блакиті,
І небо тихе і німе,
І дощ у душу налива отрути,
Коли ти дивишся увись.
А тут на вулиці Інтимній
Живуть актори й скрипалі,
Вони вже грають, не забули
Мелодії прийдешньої весни.
Як дивно любити всіх і нікого не кохати, мріяти про ідеальний роман і знати, що він ніколи не відвідає твоє життя. Як дивно слухати заворожуючі компліменти, вірити в їхню щирість, але мовчати, бо серце вперто не хоче нікого запрошувати у гості. Його кімнати давно увішані павутиною, але це ніяк не лякає, просто говорить, що тут спокійно.
Я поєднаю різні кольори олії
Фарба сама намалює портрет
Я не художник, я тільки роблю вигляд...
А соціум починає довіряти мені.
Я намалюю засніжені гори
Життя очима інших
христинка лев — 26/01/2009 - 17:48
Він дописав і поставив крапку.
Перечитав раз, другий; завжди від “Люба, Анничко!” до “Назавжди твій Андрій”.
Андрій відкинувся на кріслі. Щось тихо защеміло всередині. “Як все почалося? З чого? Як?” - питав він себе тепер. Щось невідоме досі підказувало йому відповідь, але молодий мужчина не звернув на це увагу і заглибився у спогади...
Вечірня казка.
христинка лев — 25/01/2009 - 22:21
Смеркає. На дворі стоїть глуха зима. А я гуляю безлюдною, засніженою вулицею. Наді мною темне , сумне , вечірнє небо. На ньому жодної зірочки. Тільки самотній місяць. Навкруги лежать притихлі сніжинки. А на купах вчорашнього снігу переливається місячне сяйво. Всюди якось не приємно, не затишно. Час від часу зривається пронизливий, морозяний вітер. Під ногами рипить білосніжний сніг, а мої думки летять до місяця, що гріється в прозорому тумані.
26 січня 2007р.
Хвиля-хвилина,
Море і час,
Тихо спливає,
Змиваючи нас.
Попіл-пісок,
Сліди на землі...
Життя -лиш ковток
Без крапки над і.
нема чудес
Rediska — 23/01/2009 - 23:01
Ніхто не помітить, як гори
Ростуть пурпурові — без
Напруги і помочі, скоро —
І в тому нема чудес.
І тільки сонце в томлінні
Торкнеться вічних облич
Своїм золотим промінням,
Щоб потім спустилась ніч.
©Емілі Дікінсон
ДЕРЕВО ПАРАДОКСАЛЬНОСТІ
дерево парадоксальності
корінням вгору посаджене росте
і десь там під землею
на ньому вже спіють
квадратні груші
©Грицько Чубай