А що для мене слово?
Fredom — 15/09/2008 - 18:01
Cлово-це полум’я,веселка,тишина,зброя,справедлівсть,зорі,натхнення,містерія,тепло і світло,символ і щит,та водночас струм,лід,болото,грім і жалість.
Воно яскраве,світле,неосяжне,вічне,та сіре і безплідне,якщо немає мети.
Слово щось значно більше і водночас менше за фразу.
Слова святе і рідне,ним розкодуватись не можна.
Ангелу зірвали крила
Вітер Ірина — 8/09/2008 - 23:55
Учора, тримаючи за плечі це двокриле чисте створіння, ангелу зірвали крила. Остання надія-первісток стояла, дивлячись за небокрай, біля входу в наступне життя. Вона, на жаль, скорилася, не зуміла зостатись тут, а натомість полетіла в оригінальний, невигаданий, справжній рай - туди, куди діти найчастіше показують пальчиками і питають в матері про глибоку синю безодню, тобто на небо. То був останній плід заради якого вартувало жити, куйовдити думки щоразу, коли побачиш іграшку, чи пісок.
Дрібниці...
Catya — 1/09/2008 - 11:52
З усіх
дрібниць,
що упали
сьогодні
на землю,
я побачила
лиш
твої сльози...
Перламутром,
оправленим
в спалах
пожовклого листя...
Згубна груша
best memories — 28/08/2008 - 12:10
- Сусіде, - казав Марк, - шо ото ви собі надумали? Чого лізите під мою грушу?
- Та ти що? – Говорить Василь. – Та то тобі вже здається. Я в тебе тут загубив монетку.
- Щось я тобі... А давай, давай я пошукаю. – Каже Марк та нахиляється до землі.
Отож-бо шукали вони до заходу сонця. Шукали, і нічого не знайшли. Ні, вони знайшли і бляшанку, і старий лапоть, та то чи вже Марка чи Василя – вони не пам’ятали, та тут же знайшли й шмат газети «Вечірній Київ», та все не монету.
Крапелька дощу
Лана Петренко — 8/08/2008 - 20:33
Стікає крапелька дощу по віконній шибці, як колись стікала по твоєму, осяяному усмішкою обличчі. Це найдорожчий образ у моєму житті, я весь час стараюсь зберегти його у пам'яті. Я стараюсь не загубити його у метушні, у стрімкому потоці власних швидкоплинних думок...
Стікає крапелька дощу по віконній шибці. Можливо, сестричка цієї ж крапельки, якій ти колись не хотів дозволити упасти на мою не прикриту шию. Але цій маленькій хуліганці це все-таки вдалось тоді...
Моя вчителька
arzt — 26/07/2008 - 01:37
Я розправив плечі, аби не сутулитися. Руки поклав на парту, як і належить старанному учневі. Дивлюся в очі своєї вчительки. Ласкаві, добрі очі. Усміхнене обличчя. Мені приємно відчути себе школярем. Точніше сказати, не відчути, а уявити. Бо сиджу я, на превеликий жаль, не в класі. І не за шкільною партою, а за невеличким столиком.
Доки існує світ
Zenon — 22/07/2008 - 21:15
Доки існує світ
Панує кохання цвіт.
За те віддають життя,
І радо ідуть в небуття.
Підвладні йому всі,
Молодь, ба, навіть старі.
Милуються чарами,
Любляться парами.
Кілька позитивних слів
Ihor Zubrytskyi — 12/07/2008 - 16:36
Міфічна мавка лісова,
Мені, мабуть, у сні ти об'явилась,
Бо вся твоя свята краса,
Є тим, що бачити хотілось.
У твої очі гляну крадькома,
І я вже потопельник в морі,
І вибратись звідтіль можливості нема,
Накочуються хвилі чисті і прозорі.
Твоє волосся, то русяве то темніше,
прошелестить обличчям моїм,
Дверна ручка.
Мацко Ірина — 2/07/2008 - 15:00
Вечір. Сутінки. Моросить зажурений дощ, кидаючи на вікна холодні сльози. Я стою біля вхідних дверей та дивлюсь на маленьку дверну ручку у якій, здається, зараз усі мої думки та переживання.
Замлоїла в серці рана...
КЛІО — 23/06/2008 - 12:11
Щось замлоїло в серці...
Тебе згадала...
Знову спогади , неначе водоспад почуттів...
В очах сльоза не забарилася, тремтіння уст
свідчать, що рана, яка, здавалось, вже зарубцювалась, таки відкрита... Хіба що час подіяв, як анестезія, просто притупив біль утрати.
Все було, наче в казці.