Жило-було на світі Щастя. Воно було маленьке і безтурботне, і жило воно де хтіло, і ніхто не знав, де його здибати та як пізнати.

Але чули люде, що воно таки є десь на світі, і що тим, до кого воно приходило, жилося добре, - тому багато хто шукав його, не знаючи, як упізнати його, бо усі, хто бачився з ним, описували його по-різному.

Одні казали, що воно зелене, інші — що рожеве, треті казали, що воно жовте, а четверті — що узагалі рябе-різноколірне.

Одні казали, що воно веселе, а інші — що мовчазне...

Отже, описи Щастя розходилися, і усі шукали його, а як упізнати — не знали...

І от, жила собі на світі Дитина. І казала вона, що дружить за Щастям, і усе вказувало на те, що дійсно, Щастя живе з цим Дитям, бо личко Дитини світилося.

І люди гадали собі: от би побачити Щастя, але як?

І подумали: а давайте, вкрадемо Дитину, і Щастя прийде йому на поміч, і тоді ми й впіймаємо Щастя.

І так і зробили.

І вкрали Дитину, і посадили її у в'язницю, і стали стерегти її, аби не пропустити, коли Щастя — вірний друг — прийде Дитину рятувати...

І так і сталося: плакало Дитя, кликало свого друга, і Щастя почуло, і прийшло до нього Сонячним Зайчиком.

І ті, хто стерегли Дитину, стали ловити Щастя, - але хіба ж можна упіймати Сонячного Зайчика? Воно вислизає з рук і проходить крізь руки, так що і упіймати неможливо.

І стрибало Щастя, і цілувало Дитину, і Дитина сміялася, і знов Дитині було добре.

Не змогли охоронці впіймати Щастя, аж утомилися.

І питають вони у нього: “А скажи-но, Щастя, чому так? Ми теж хочемо бути щасливі, - чому ж ти тікаєш від нас, і не приходиш?”

І відповіло Щастя: “А ви подружіться зі мною!”

І спиталися ті: “А як же подружитися з тобою?”

І відповіло воно: “Станьте Дітьми, і я прийду до вас, і кохатиму вас”.

І спиталися люди: “А як же нам дітьми знову стати, якщо ми вже дорослі?”.

І відповіло Щастя: “Шукайте самих себе, і правду про себе шукайте, і коли знайдете — тоді я й прийду до вас, і дружитиму з вами”.

Братіслав Лібертус
червень 2010

Джерело: http://www.proza.ru/2010/12/04/877