Літо наосліп кИдало карти на стіл...
Зоряним попелом тихо прощалось з лелеками,
жовтими травами, степом, розгорнутим спеками,
небо облізле - наче протертий вініл...

Сонце, розтоплене медом і м"ятою,
в близькість завершення днів апріорі не вірило.
Мандри світанків, засипаних росами вирію
згадками снів пропливали зім"ятими...

В новУ прийдешність - розгонисто падало
Колесо зустрічей, втрачених мрій і можливостей...
Полуднем стиглим, напоєним серпнем і зливами
золото фарб облітало каскадами...

Падали карти, загублені тишею...
ЖнИва солодкі п"яніли житами-кагорами
Всі непробачення - витерто і неповторено,
ми не пішли, просто зробились іншими...