Бувають дні – звучать сумні акорди,
І порох часу осідає на повіках,
«Ваш замок вже в руїнах, лорде,
А вороги, неначе риба в ріках!»

Бувають дні, що хочеться радіти,
Від сонця, чи від погляду швидкого.
Тоді сказати можна: «Наче діти».
Та діти тут є зовсім ні до чого.

Бувають дні безбарвні й кольорові,
Вони проходять, але не минають,
Бувають дні в яких нема любові,
Але й такі, де є любов – бувають.