Передріздвяння
Женчик Журер — 6/01/2009 - 00:18
шклокально проліскують воднопроміння
крізь/на ворожбицьку поверхню стола
і замузикальним ревінням вола
вженегучномовець чортів двиготіння.
уже не чеканокав'ярно молитву
предсвятовечір'я січніє вночі
та ти потойбічностримайся й мовчи,
як місячнонеб'я заточить нам бритву
дзеркальнолякливо стояти навпроти,
хрестоосвяченням себе стерегти
і богоблагати: «не занапасти»
аби не втонути у чортовороті…
Любов - одне з найкращих психічних зхворювань
Магдан Ліна — 4/01/2009 - 02:39
Я дивлюсь на нічне зіркове небо, і вгадую в ньому твої очі. Тихо хлюпотить вода, човен так легко полихається, наче спить на м’якій перині, а не на важких, холодних хвилях Дніпра. Шарудить десь там, далеко, коло берега очерет. Я люблю засинати тут – серед річки, коли ми удвох з природою. Кажуть була причинна, божевільна. Коли так, то любов одне з найкращих психічних захворювань.
Білою біль
Женчик Журер — 26/12/2008 - 00:55
Нічого – більш, ніж щось
Змерзліна на підошві.
Нарешті, добродошлі
і січень грудолютий на зубах.
Химерний образ миру
привидівся упиру,
що пише в братовбивчий альманах.
На вулиці відлига,
та за вікном хтось диха.
Чувалося таке не впершиню.
Сполоханий,бо чую,
як до дверей крокує
звірюка, мов метелик до вогню,
бо чує страх мій лютий
і м*язи жахом скуті.
В десниці і в шуїці по ножу.
Всадити їх у тушу,
звільнити йому душу,
але вже у піджилках я дрижу.
Спинився за зверима.
Розтанута змерзліна
калюжно затікає під поріг.
Недишно причаєний,
в куток дивлюся темний,
Блукаючи поза простором
Консуело — 16/12/2008 - 11:22
Доживи - до живих доріг
не повір - в піски міражу,
не пробачивши чорний гріх...
Чорна тінь перетне межу,
Віднайшов - але не зберіг.
Промовчи - про могили снів,
допивай, втамувавши крик...
Душить - порух лукавих брів,
добиває - гіллЯ осик.
Врятував - але не зустрів.
Надто рано - на рани сіль...
Мій замучений Вічний жид
догори - до горнил і хвиль,
до живих доріг - доживи
і прости - за даремний біль ...
Салтівка, вид з вікна (Світу нема)
Женчик Журер — 8/12/2008 - 23:48
Знаєш, що найцікавіше?
- Що? – Світу наволо Нема!
Пригадуєш ту страшну кришу,
що видно було з вікна?
Тепер замість криші зорі.
Он, глянь, чи то не Волопас?
А-а-а, точно-точно, учора
стався якийсь колапс.
Чи ти пам’таєш майданчик,
на ‘кому грались дітьми?
«Дай калачика, квачик»…
Вижу безодню в пітьмі.
Важко мені уявити,
на чому стоїть наш дім.
Чуєш, бетонні плити
перетворились на дим.
Ні-і-і, це же Шлях Чумацький.
Як же ж його не впізнав?!
Досить таки чудернацько
тепер виглядає наш став:
Гуси там плавали, качки,
квакали жаби – і ось
стало беззвучно лячно -
Повна пригорща химер
Консуело — 5/12/2008 - 13:46
Третя година ночі. Третя доба безсонь.
Мантри свої шепоче
повні блідий вогонь...
Присмак невдалих збочень
тисне на ритми скронь.
Нібито поряд тиша. Нібито знаю, як...
Сутінь думки колише,
трупом - мій час закляк...
Хоч би на мить облишив
серце прокислий ляк.
Чорно-класична кішка - тіні та голоси...
вишкірена усмІшка -
готикою краси.
Мовчки сповзаю з ліжка...
Бачиш? Тоді СПАСИ!
Горнятко чаю з колєжанкою
Консуело — 4/12/2008 - 13:57
Душа, як двері, зірвана з петель,
на сполох б"ють захекані набати
Незовсім грудень... Цинкова пастель
Туман розчинний кольору гарбати.
Розтанув час - фруктова карамель,
шпигує ніч - збирає компромати...
Стара ворожка кИдає Таро.
Напівсліпа - крізь жовтий дим кальяну,
пророцтва дивні гусячим пером
виводила, трусило руку п"яну...
На чорних травах вистояний ром
притомність гасить солодом дурману.
Волочить хижі лапи крадькома,
дрібоче під порогом пазурами,
навшпиньки тихо зводиться пітьма.
З долонь криваві витираю плями...
Спинився світ, де нас уже нема
Кривою дугою Місяця
Оля Ярмуш — 18/11/2008 - 15:06
Ти знову прийшла грізною
і очі недобрим світяться,
ти знову вени різала
кривою дугою Місяця.
Книгу пророцтв спалити
тобі твоя безум веліла.
Хотіла, було, летіти
воронам відтявши крила.
Та потім стомилась, плакала,
прогнала криваві зграі,
кидала свій дар оракула
на білі колони Раю...
Усе це не просто магія,
швидше, два компроміси :
коли помирають янголи -
в душу влізають біси.
Тінь Торквемади
Консуело — 11/11/2008 - 12:47
Голодний погляд... Я "іду на ви".
ТягнУ хреста – через чужі пороги
кусаю лікті, плутаються ноги...
забула ніч мої перестороги –
повзу крізь сон колючої трави.
Тягар відплати – втомленій руці…
зриваю вічність зморено-зів’ялу,
тіла віддавши крукам на поталу...
розбавлять сльози гіркоту фіналу.
А Прометея – проклянуть жерці.
Облудна кров – виказує сліди,
фальшивий запах страху і спокути.
вчорашній світ – кайдАнами закутий...
хто не втече, тому уже НЕ БУТИ
хто не пішов – не вернеться сюди.
...Суддя і жертва – нерозлучні МИ.
патьоки часу – крізь діряве сито…
Жахливі речі
Консуело — 24/10/2008 - 09:31
Глупа ніч.
Я сплю, напевно.
Тихо цокає годинник.
Під вікном собака виє
- для розваги чи зі злості.
(я - непрохана чужинка
в непривітних давніх стінах)
Все ще сплю.
І дещо бачу.
Затамовуючи подих
Намагаюсь не кричати...
не дивитися під ноги -
у холодну порожнечу.
Зупиняється поволі
ритм нажаханого серця.
Я сповзаю
у НІКУДИ.
Та останньої хвилини,
відпускає зимний морок
(щось його відволікає?)
Виринаю на поверхню.
Тільки сон.
А втім, чи тільки?
Скрип паркету -
під ногами?
Ні, то мариться спросоння.
може то сусідка зверху
встала чаю заварити -