Погані речі
Консуело — 16/10/2008 - 15:31
Боротися? нема за що...
З собою? проти всіх?
Еге ж....
а текст думок
втікає
поміж сині пальці...
Так холодно мені
у цьому світі.
Зірватись - навздогін за журавлями?
туди, де сонце, пальми і піски...
втекти від снігу,
а скоріш - від себе...
Та все дарма,
тремтять
холодні пальці,
Спинився час,
тому що зупинився
годинник на стіні у спальні.
ти бачиш те, що я?
або вдаєш
із себе ангела,
напівтверезого
від страху?
Бувай.
Живи щасливо,
довго, якщо зможеш.
якщо у відділі ліцензій
там вгорі,
небесні сивочолі бюрократи
дозволять трохи ще
продовжити твій бізнес.
Недозволена хитрість
Ihor Zubrytskyi — 15/10/2008 - 08:52
– Лілічко, радість то яка, купила, нарешті вибила, – зраділо рапортувала доці Інна Хаменко.
– Що мамцю, знайшли канал?
– Так, такий собі Авраменко, звичайний сторож, але який же впливовий і заплатити багато не довелося, скоро нашого батечка перепоховають на Личакові.
– Ох, мамцю, як же файно.
– Та це ще не вся новина, я домовилася за цілий склеп, на шість місць, так що стане ще й мені, тобі з чоловіком і навіть вашим дітям.
– Ой, ну ти й молодчинка, я тебе люблю – це ж прекрасно, нас всіх разом поховають на Личакові – щастя.
Третє правило
Консуело — 14/10/2008 - 10:49
Робочий день добігає кінця. Полегшене зітхання, останні хвилини за комп"ютером, зараз побіжу додому, плювати на те, що з понеділка - міністерська ревізія, а в мене - певні маленькі "казуси", як їх називає Олексій. Він добрий друг, проте марно сподіватися, що хто-небудь зможе прикрити мене від шефського гніву, коли оті "казуси" вилізуть на світ Божий з купи нікому не потрібних паперів, що поволі припадають пилюкою у моїй шафі. Ха-ха, знайшли чим лякати... Виженуть - ну й добре, давно вже пора розрубати цей гордіїв вузол, от лиш у мене поки-що не стає духу зробити це самій.
Ще трохи поживеш
Консуело — 8/10/2008 - 12:04
хочеш бути - то просто будь
не шукай собі зайвий клопіт.
у майбутнє - на автостопі?
доберешся куди-небудь...
розчаровані небеса
не почують молитву сліз...
на душі - сліди від коліс,
переїхали - наче пса.
на помилках навчався хтось,
догорали хвости комет
гірко плакав німий поет.
обіцяне - не збулось...
стисни зуби - нехай болить.
штамп у паспорті - не причина,
напівмертва напівлюдина,
ти ще житимеш - у кредит.
DARKNESS IN THE TEMPLE (тіні часом говорять)
Консуело — 6/10/2008 - 10:42
Готичні склепіння
старого собору
відлунюють звуками дивних літаній.
Аве Марія, радуйся...
У нотах молитви
вплелися ридання
і нове каяття за колишні провини.
Трансцендендальне
витає вгорі ефемерно.
і чекає на жертву.
...Господь з Тобою. Благословенна...
Храм
свого часу
було зведено швидко
на кістках неохрещених
варварських душ.
на червінці,
грабовані в брата
або у сусіда.
на списах, гартованих кров"ю.
...Плід лона Твого...
Стіни холодні
бачили надто багато.
Вони пам"ятають
ще сурми хрестових походів,
скривавлені леза
"мізерікордій",
Розмова дитячих спогадів
Ihor Zubrytskyi — 3/10/2008 - 16:05
- А Ігор помінявся із роками,
Вже не шукає марних снів,
Тепер блукає лиш в словах віршів.
Й не хоче більше бавитись із нами.
- Він зруйнував ногами і руками,
всі архемури сокровенні із піску,
втопив минуле спішно у струмку,
І думав що відкупиться дарами.
Та утопельники ніде не зникнуть,
а стануть холодно понад душею,
і розпочнуть свою криваву епопею,
щоб врешті й Ігоря під воду затягнуть.
Розкрий мені очей моїх повіки
Поглянь в беззорі вічі мої ще раз
Мене життя покинуло навіки
НЕ ПОКИДАЙ МЕНЕ!..
Хоч ти не покидай мене в цей час важкий...
В цей час самотній, темний і холодний...
Не покидай!
Нехай!
Твоє тепло, тепло твойого, тіла не відчутнє
Нехай тебе зовсІм не бачу
Та знаю про твою присутність
Плачеш...
Пробуєш зігріти мене холодного...
Холодні пальці й губи голодно цілуєш...
...Простуєш геть
***
Коли все втрачено
Коли навколо тьма і тиша
Коли з усіх відомих відчуттів лиш страх і відчай
Не залишай мене...
НЕ ЗАЛИШАЙ!
Нехай у залишках свідомості
Я мушу йти. Готичне марення
Консуело — 17/09/2008 - 08:42
У старих гріхів -
занадто довгі тіні...
Але я вже все тобі сказала.
Брехня - то не для нас, - для інших.
Правда не має
тебе лякати.
Скоро зійде сонце. Я мушу йти.
На моїх губах -
смак чужої крові.
Зеркало
не видасть таємницю.
Не погляну я собі у вічі.
Жалість - то не для нас, - для інших.
Скоро зійде сонце. Я мушу йти.
Обіцяй,
що не будеш
мене шукати
Я прийду сама, коли настане час
Ми ще потанцюємо
під ридання
опівнічної арфи.
Іще не виросла та осика,
з якої зрубають гілку.
Скоро зійде сонце. Я мушу йти.
Люди
давно забули,
Перевтілення
Биндас Оля — 16/09/2008 - 17:07
Я починаю писати свою першу книжку. Це історія мого життя і не лише мого і не лише життя...
І ось вона іде, вся така зачарована ніжна, закохана. Сонячне проміння ласкаво ніжить кожен міліметр її тіла. Вітерець гойдає її світло - каштанове волосся. А пташки, що тільки
но попрокидались, як і сама природа, співають лише для неї. Ще вчора світ здавався не таким яскравим, а сьогодні все по іншому, адже вона закохана...
- Ей, Яночко почекай! Давай я тебе проведу. Ти куди на роботу?
ЇІ серденько затріпотіло, Женя знов тут стоїть перед нею ,а вона заніміла від радості,
Темрява знає
Консуело — 9/09/2008 - 13:23
Бувають такі ночі, коли краще (і - ГОЛОВНЕ - безпечніше) взагалі не спати. Вони бувають восени, рідше - навесні, майже ніколи - взимку, але дуже часто - розімлілим від меланхолоії, вбивчо спекотним літом, коли мозок закипає в голові і втрачає контроль над тілом, а замість думок залишається одна незрозуміла каша. Ночі тоді не приносять жаданої прохолоди, лише вогку млість і дикі, напівбожевільні марення. Підсвідоме, глибоко закопане на задвірках памяті, вилазить на волю і починає диктувати вам свої умови.