стоунтерапія
Catya — 11/11/2010 - 22:21
Дівчина, що збирає вранці
на березі моря
маленькі білі камінці з червоними прожилками,
що їх так багато після шторму,
ніби море після п"яної бійки з землею
недбало спльовує кров і кільканадцять тисяч зубів.
Ці мутні прожилки, ці капіляри моря,
що кольором так подібні на осад
непевного вина, яким вона захлиналася,
залишаючись вночі на хвилерізі,
аби лише тільки вловити повільні затаєні ритми,
що ними живе солона терпка вода;
так от, ці прожилки - це її особистий банк крові.
Лежачи на підлозі вдома, вона вечорами
розкладатиме ці камінчики в себе на животі,
без коментарів
Бджілка — 9/11/2010 - 18:06
докірливо видих осені
хтось змітатиме шарудінням
ще не мокрого,непожовклого,
вереснево-жовтневого листя
на проспектах і скверами,
і тісними сирими провулками
хтось блукатиме в пошуках помацки
онімівшого непридатного логіці розвитку.
ти,сидітимеш сОбі,
попиваючи каву з горнятка
скільки наляту вкотре
щойно вже охоловшу
інші хочуть вівсянки,а ті,
щоб дощило по будням,
на алармі змінити мелодію,
біопаливо щось подорожчало.
трамваєм проїхатись вдосталь,
проспати потрібну зупинку.
почитати б на давно відкладяну книжку
подрімати на разі голодною.
перламутром оправлений дим
У СНІ...
denisrevutsky — 7/11/2010 - 15:45
У руках серце.... но ..... не твоє....
У серці нічого... і світ кольоровий....
Знайшов я його... під дверима в життя
І ти там стояла но не сама
Хотіла відкрити ті двері старі
Мене запросити у гості на гріх...
Вгостити вином червоним як кров....
Та ключ проковтнула разом з вином
А серце тим часом все билось хутчіж
Співало пісні що писало всю ніч...
Лякало тебе... дивилось в вікно
Яке залишилось відкритим у сон
Зелений, блакитний... такий як усі
простий, незамітний що сниться вночі
І ти усміхнулась чарівним вогнем
І сльози розбіглись до дому самі
...клофелін
рибка — 22/10/2010 - 21:45
навіщо ти віриш що він прощає свої власні гріхи?
ти ще не розумієш - то твій найбільший ворог
він перший відкусить шматок від твого мертвяка
він злиже сльози з твоїх очей і зумисне не закриє твоїх
повік, щоб бачити як востаннє сохнуть вони
це він, він, він проникає в складки твоєї шкіри, щоб
залишити там щось схоже на бажання
він шукатиме в тобі нерви, щоб потім вмачати їх в сухе
вино, робитимиме солодкі мікстури з твого волося
це він змусить вирівнятися усі зубці тового серця, мякого
мов розтале морозиво,в один відрізок, де між А та В
я тобі наснюсь...
рибка — 22/10/2010 - 21:28
не знаю чи зумію наснитися тобі сьогодні
але вважай на те що я цього дуже хочу
а якщо мені таки вдасця
тоді вже точно ніякі нічні примари
незможуть тебе злякати
вони самі будуть боятися твого вогкого
доброго серця
і не наважаться його торкнутися
я не знаю чи наснюся тобі сьогодні
бо тоді мені доведеться самому
відганяти усі злі думки
усіх злих людей
зранку
йдучи від тебе
я обовязково залишу знак
коли прокинешся
ти його обовязково помітиш
це буде горня чаю
ще теплого
травяного
з цитринами
бо лише я
знаю наскільки ти їх не любиш
міста/місця
рибка — 22/10/2010 - 21:26
дізнався про своє життя
а саме про те що воно реальне
зовсім випадково підслухавши
розмову старого волоцюги
з його старим псом
той невдаха розповідав своєму
сонному другові якісь байки з
його старого еміґрантського життя
хоч вони й були не надто
цікавими але пес все-таки
не дозволяв собі закрити повік
і повністю заснути
мабуть тварини знають про
толерантність, тільки як
її можна виразити до тих
хто тебе завжди називає
скотиною - ось про що
думав волоцюга загортаючи
мертвого пса у стару ковдру
щоб йти і йти далі в інші міста/місця
худі безпритульні коти...
рибка — 22/10/2010 - 21:23
худі безпритульні коти
сьогодні знову покажуть
тобі шлях до місця
де сьогодні помиратиме пан День
де народжуватимуться демони
чорних кавових вулиць
знову на те ж місце
читати власні вірші
щоб прошептати і забути
старі книги як і старі люди
вселяють страх часу
їх сторінки вкриті зморшками
слідами чужих рук
їх піднебіння мають шрами
від чужої слини
а тепер скажи до чого тут ти...
коли вони кволо затискають
в худих
наче паперових долонях
життя
ти продовжуєш мріяти про легку смерть
"Маріонеткам"
Ігор — 22/10/2010 - 00:18
Невже хтось править нами?
Хтось кращий чи розумніший?
Людина. Як ми людина!
У Білому-пребілому Домі,
У чорному-пречорному фраці
З червоною кров’ю –
Як ми...
Усі ми...
Без іскор в очах і душі....
***
Невже ми ляльки?
В руках світових ляльководів?
Невже тільки жарти безглузді?
На вустах королівських блазнів?
Ми – безлика маса?
Ми – безумці, шалені, скажені?
***
Ким би ми не були
Ми завжди будем вітру дітьми,
Що гуляє в спекотнім степу,
Коли ми босоніж летимо...
У мрії..
Ми дощу найбільш віддані слуги,
барви марев - відеопоезія
kvila — 20/10/2010 - 02:02
http://www.youtube.com/watch?v=xTYARg3RC7Y&feature=player_embedded
робота "барви марев"
продакшн і режисура - мої
видео зроблено з картин художників і фотографів
вірш, озвучка, музика, голос, монтаж, аудіо і відео монтаж виконано мною
на фото - я, фотограф - Тігракотик
.... ліжок
рибка — 9/10/2010 - 21:18
в прохолоді самотніх ліжок
ти все ще шукаєш залишки чужого тепла
хоча й знаєш напевне
що воно вже давно вивітрилося
разом з прагненням
погратися у кохання
з пошуками залишається віра
тоді очі починають безтямно
бігати простором кімнати
в пошуках хоча б найменшої згадки:
світлини
забутого гребінця
недописаного прощального листа
чи може...листя
жовтого сухого листя
котре завжди нагадує про її
волося та шкіру
про нестримно короткі дні
яких тобі не вистачає
щоб усвідомити
ту порожнечу
що огортає тебе
хоча...
листа знайшов
в ньому нічого не йшлося про прощання