Сонна надія
Анука — 19/01/2012 - 10:25
Квіти сонні діти зими
Ховаються в ковдрі білих надій
І згадують сонце і вітер і сміх
Відгук дитинства і сепію днів
І те як добре було бути малим
Коли вечір нагадуватиме відкриту пащу дракона
Випускаючи вогонь світлами вікон
Я напишу пару віршів
Залишу після себе роздягнуті склянки рому
Самотній підйомний кран
І поламане стебло місяця
Якого вже давно ніхто не бачив
Згадаю що між фотографіями маю достатньо коштів
Щоб зняти собі повію
Ні не ту вічну царицю доріг
Похітливу валькірію дальнобійників
А справжню художницю ескорту
В довгій червоній сукні
Панчохах що розривають тобі легені
Мов очі покійника
Після того як я все таки наважуся
Вона прийде
Немов приходить лікар
Чи сантехнік
Я напою її чаєм
коли раптом відчуєш..
Мідна — 27/12/2011 - 12:18
коли раптом відчуєш: забракло свободи
йди на берег
вода лікує
тече через тебе а ти як малий посміхаєшся
тоді у дитинстві свобода була у крові
потім її вимивали щомісячні вакцинації
припливи розчарувань та дощі полісся
негаразди у тата
сльози мами
надії на тебе
ох ці надії
ким бути у житті визначає не серце
прогнозовані прагнення
зім´яті нотатки щоденних відкриттів
ранкові лінійки
гімни і паради
копійки на проїзд
закордон по телевізору
коли велосипед стає замалим
зростає відповідальність
ти вже дорослий
чуєш
ти вже дорослий
а може ми спали під одною ковдрою..
Мідна — 27/12/2011 - 12:16
а може ми спали під одною ковдрою
у старому готелі з вічним ремонтом
що як не крути вже ніколи не виправить
його радянське минуле
дешевий номер без зручностей
вибраний простір для подорожніх на одну ніч
ліжко на одну ніч
ковдра на одну ніч
тепла цупка колюча як у садочку потязі чи лікарні
така що пронизує життя наскрізь
падаючи у сон ти віддаєш себе їй
в’язка сонливість огортає
у сплетінні волокон дихання тіла
сотні думок відпускаєш у простір кімнати
плутатись як заманеться
тобі тепло і ти невагомий
це єдине що потрібно до ранку
я знаю
що у різні часи
божевільно-вільних речей
щоб аж сміх по стінах
розлітався тарілками
вщент
ніби келихи
на весілля
щоб пітніли засмаглі вікна
а задухи у нас
ні краплі
поцілунки в роздерті лікті
по-дитячому
але справжні
щоб нічого, коли раптом тиша
десь закрадеться
попід ліжком
божевільно любити дотик
не торкаючись
твого світла
щоб легенький-легенький стукіт
прохолода на плечах зранку
замість пледа
кава і цукор
у твоїй старій філіжанці
і тривало усе це
довго
або краще –
тривало досить
щоб весна поховала каліцтва
подаровані вітром в осінь
божевільно-вільно наосліп
Такого не...
Anastacia — 20/09/2011 - 23:52
Такої щемної близькості
Такої нестерпної ніжності
не збагнути
не витримати
не повторити
Зариваєшся обличчям у волосся на потилиці
Випускаєш гуляти по шкірі прудконогих прохолодних мурашок
смієшся
плачеш
шепочеш
Проводжу долонями по обличчю
Вбираю кожну до болю рідну рисочку
ти моє фортепіано
підбираю мелодії
згадую гами
Такого безмежного спокою
Такої світлої радості
не вигадати
не вдати
не забути
Човен
Аня Згоннік — 2/08/2011 - 22:18
Щоразу у дощ я відв'язую човен.
Підіймаю легені вітрил.
Проношуся повз ваші квартири.
Тоді за мною розквітають вікна,
видихаючи квартирний ранок/
видихаючи квартирний вечір.
Вдень я човна не спускаю:
тоді ми з ним надто помітні.
Якщо в мене не буде
Наприклад лівої руки
Я писатиму про це
Звичайно не прямо
Як ідуть топитися
А так…
Читатиме своїй дівчині
Юнак в окулярах для
Загубленого пансіонату
Вітер зламав гілля
І сонце
З’їла річка
Вона промовить
Ото бідося
Я писатиму правою
Повільно і впевнено
Немов спокій приходить
Немов холод помер назавжди
Що залишатиметься?
Розчинишся цукром
З лівою у своїй…
заберіть свої брудні руки
заберіть себе,своїми брудними руками
заберіть разом із своїми війнами та мирами
також із своєю пресою, радіом та телебаченням
заберіться разом із своїми мильними серіалами
заберіть свої думки, які ще брудніші ніж ваші руки
не забудьте свої фільми, книги та музику
заберіть усе! все своє із моєї голови