А я
Pampeliška — 14/05/2010 - 11:22
На вулицях нашого
міста, на жаль,
тебе не вдається
зустріти.
Лише у жовтих високих
стінах, осамітнілих
від гамору людей,
траплявся мені твій
печальний аж ясний погляд.
Ти проказуєш
слова повз мене.
Ти – постійно в задумі,
яку я хочу
збагнути.
Будь мені неторканим
спокоєм.
Будь геть не потрібною,
та такою жаданою розрадою.
Будь твердинею
незвіданних для мене
радощів.
Просто будь, як
є, – найвідповіднішим.
Вислухай.
Ще одна передостання
сповідь.
І, принишкла, я
зникну.
Слідом за моїми паперовими романами прийде
весна.
Вона
намалює на стелі дерева
і
тоді я нарешті засну спокійно.
Вислухай.
Ще одна передостання
казка на ніч.
Історія про
намальовані дерева,
що тремтять від
вітру. Чи я вже бачу це
у сні?..
Вислухай.
Ще одна передостання
пересторога.
Кожна калюжа
На цьому шляху
Має своїх сирен
Ти – мрійливий Одіссей
Еластично пливеш
Одягнувши найвитриваліші човники
На ноги
Океан – безтурботний
По-нічному ніжний
Айзберги пивних ларків
Розмовляють між собою
Про своїх жертв
Посейдон
Змінив розташування будинків
Немов переставив фігури у шахах
Йому легко дається руйнування
Навколишніх ландшафтів й архітектур
Вогняна – кочегар
Котрий спокійно кидає
Вугілля у пічку
Напевно завдяки цьому оминаєш пастки
Неподалік від свого острова
Сядеш на бруківку біля сирен
І одна з них
Попросить зателефонувати
Вбивати мрію (хвилинне затьмарення мого світосприйняття)
Ганнуся — 6/05/2010 - 19:01
я вб'ю тебе..
вбиватиму повільно -
п'ючи насолоду влади
над тобою,
над твоїм тілом,
над твоїм буттям...
я нанизуватиму твою
ніжну шкіру,
твоє серце,
твої почуття,
твоє життя
на гостре лезо ножа...
а воно ставатиме
гарячим і багряним..
від твоєї солодкої
крові...
А потім буде..
кінець..
ти помиратимеш
повільно,а на облччі
застигне німе питання:
"За віщо?"...
але я не відповім...
я просто
цілуватиму...
цілуватиму тебе...
я буду вкривати поцілунками
тебе всього...
а тебе буде повільно
покидати душа...
а потім я плакатиму..
"Розчароване небо"
Ігор — 23/04/2010 - 16:04
Забули убили забили
ногами серце.
Востаннє болить плаче рве
світи серце.
Почути покохати покинути
як в дешевому фільмі.
Знайти і втратити встати і впасти
як в дешевому американському фільм.
Отруєний змучений знищений
до тла.
Забутий найближчими й зігрітий незнаними
до тла згорів.
Утрачений як Атлантида
утоплений.
Закритий як райське яблуко
заборонений.
Оббризканий блакиттю
безплідними.
Замурзаний білосніжним багном
безстрашними.
Утрачений німб плаче за
крилами.
Утрачений день плаче за
крилами.
Емісією суспільства
деформований.
Симбіозом душ
деформований.
29 березня
Солодка Отрута — 30/03/2010 - 14:42
Йди!
Йди так швидко,
щоб я, обернувшись,
тебе вже не побачила....
....ніколи...
щоб не відчула твій подих,
твої думки....
Йди!
Нехай із пам'яті зітреться
твій образ,
твої очі,
твої губи,
твої слова....
Йди!
І нехай вітер розвіє
весь цей непотріб по світу,
щоб я не змогла
його зібрати до купи
ніколи!
Йди!
Нехай вогонь спалить
твоє серце,
якщо це щось змінить..
Йди!
Нехай весняний дощ
стане вічними сльозами
твоєї душі...
Йди!
І ніколи не вертайся!
Нехай все, що було між нами
розчиниться
в тій безкрайній тихій темряві,
що ти залишив після себе
Вітряне
Кульгавий їжак — 24/03/2010 - 22:49
Коли вітер невимушено в обличчя дмухає,
солодкі хвилі літа виринають в споминах,
непевність їхнього відтворення свідомістю
наштовхує на думки про власну недосконалість.
Я вдивляюсь у світлини, шукаючи сюжет історії,
такі вимушені посмішки і очі повні смутку
тільки вітер залишається незмінно теплим і дещо вологим
коли грає волоссям і хвилями моря
Друзі змінюються, тікають за пагорби,
інші - каменіють, звіріють, забувають і
тільки вітер повертається до мене щороку весною
нагадати про ті дні, сповнені надій.
Зачаровані
Ковальчук — 17/03/2010 - 12:56
Цілуй кнура
Бо цілувати жабу
Банально
А ця чаклунка така
Оригіналка
Можеш ще довго
Валятися на жорстких сумнівах
Попиваючи ягідні компоти
Десь там в очереті
Захлинається
Утопленик
Єдиним бажанням
Вибратись
Так само захлинається співом
Місцевий співак
Стоячи на одній нозі
На стовпі немов воїн
Із храму Шао Лінь
Спокій основна його властивість
Основна властивість
Моху котрий росте
На кам’янній сорочці криниці
Завжди знаходитися поміж
Двох любовей
Відра і води
Так що красуне
Досить чекати
Давай цілуй
Того клятого кнура
Поки його не забальземували
наші шляхи не прямолінійні
Альонка Губіна — 9/03/2010 - 18:28
швидкими кроками порушуючи тишу
цього приміщення
ти входиш у його похмурі та непривітні
стіни які егоїстично вперлися
своїми кам'яними руками в стелю
і стоять таким чином вже багато років
а може й століть бо немає на світі людини
яка б знала звідки з'явився цей
непривітний будинок що відчужено
стояв на схилах міста в якому вночі
на майданах кружляли в нестримнім танку
метелики з опаленими крилами
які вже пізнали дотик вогню
і тепер раділи з цього приводу
святкуючи шабаш в подружжі з ніччю
ти стоїш посеред глибокої тиші яку не порушує
в мене немає проблем
Альонка Губіна — 9/03/2010 - 18:26
в мене немає проблем
авжеж таки немає
просто колись я був важелем
при натисканні на який
запускався механізм
регуляції кількості довіри до людства
а тепер вже нема цього важеля
я бо сам вже нічого не важу
розстріляний власними братами по збої
та упокорений процесом левітації
я тепер став набагато легшим
легкішим за всі можливі проблеми
та й нарешті здобув таку бажану свободу
бо що може бути кращим
за можливість розглядати обличчя зірок
знаходячись в безпосередньому контакті з ними
вдихати на повні груди аромат квітів
не боячись що легені розірвуться від напруження