ПОСЕРЕД НОЧІ
68 — 23/05/2009 - 03:40
Моя ніч раптово виповнилась гострим всепроникним болем. Мій лівий бік палав. Вся свідомість зосередилась у цій частині мого тіла. Я став болем, і ніч стала болем. Деякий час лежав і думав: звідки це? Врешті вирішив: наснилось. Але все було не так просто: поворухнувшись, відчув, що біль реальний, і навіть занадто реальний. Біль опанував усе тіло, наповнив собою кожну клітину, кожен нерв. Він пульсував десь і справді у лівому боці. Я почав ворушити руками – хотів намацати епіцентр болю. Після деяких пошуків моя рука наткнулась на кинджал.
Ранкові маневри
68 — 16/05/2009 - 09:09
Дивлюсь впівока, напівсвідомо досліджую навколишню дійсність, готую себе до стрімкого занурювання в реальність. Ковтаю згірклу ранкову слину. Вмикаю процесор, система починає завантажуватись. Блимають якісь електроди, за мить я впізнаю у них сонячних зайчиків. Завантажуються додаткові програми і от, я розплющую очі. Навколо мене – нова ранкова реальність, щедро заповнена дармовим літнім сонцем. Лежу. Ненав’язливе думання про абищо. Наприклад, про те, що воно таки досить приємно – прокинутись від пестощів ранкового сонця. Безтурботність.
Я написала любов
Kseniaster — 11/05/2009 - 19:16
Я написала любов.
Вигадувала її довго, роками виношуючи ідею про чарівного принца, що захоче покласти увесь світ до моїх ніг.
Принц виглядав таємничо. Одягнений виключно в чорне. Високий та сильний. З довгими ногами та міцними руками. (Банально, кажете? Жінки думають, що чоловікам потрібні лише довгі ноги. Е, ні! Довгі ноги потрібні всім!)
Мій Герой мав сталевий характер. Ні, не настільки холодний та різкий — лише незворушний. Грізний з ворогами, у моїх руках він перетворювався на найніжнішого, найвідданішого, розуміючого та закоханого...
Так я спочатку вигадала Його.
Ідеал
Kseniaster — 11/05/2009 - 19:15
Мадлен любила парасольки.
Йоганн надавав перевагу дощовикам.
Це не заважало їм насолоджуватися дощовими вулицями разом.
Дим
Kseniaster — 8/05/2009 - 19:21
Ляна багато курила. Нервово видихаючи хмарки диму, поглядала на Маркіяна Олексійовича.
— Цього не буде. Я так не хочу.
П'ятдесятирічний полковник у відставці Маркіян Олексіович Грець, старий приятель Ляниного батька, супив брови та знизував плечима.
— Лянко, дівчинко. Ти ще надто мала і не розумієш. Так не можна...
Афганка
Лесь Щасливий — 25/04/2009 - 09:25
Наперед вибачаюсь перед затятими літературами, які не сприймають ніяких інших стилів крім українського літературного. Я маю на увазі, що в своєму оповіданню я вживав жаргони і вуличний лексикон.
— У мене ноги… сссука, всі промокли! – прошипів Пєтька.
Закликаю молодь...
Лесь Щасливий — 16/04/2009 - 11:44
Не очікую від читачів високих оцінок... просто хочу, щоб мене хтось вислухав...
Посилка
Лесь Щасливий — 16/04/2009 - 11:42
Тримай цей камінчик любові…. Це серце… воно холоне, коли тебе немає поруч…так візьми його, виплекай… лілей… хочеш?... забирай… але не викидай і не забувай на поличці… носи завжди з собою( в кишеньку поміститься )…. Дарую тобі цей скромний подарунок за те, що ти в мене є… вибач, що без відкритки… я гадаю, ти розумієш… просто не мав часу. Не хочу, щоб ти сумнівалась в моїх почуттях. Думаю — це вдалий спосіб переконати тебе, що я люблю тебе ще сильніше, палкіше, пристрасніше...
Таке п'янке, таке спекотне літо (Париж, 1994)
Варвара Серафим — 13/04/2009 - 14:07
Вона любила отак сидіти ввечері біля вікна і дивитися на Сену. Річка біля її дому текла неквапливо, наче загіпнотизована. І настрій після цілоденної біганини ставав таким же спокійним і повільно плинним. Незважаючи на те, що жила майже в епіцентрі міста, на вулиці було тихо, чого й добивалася, не шкодуючи грошей на оренду помешкання.
Нічне місто виблискувало ліхтарями та напіввідчиненими вікнами, танцювало танго із ніжним серпанком вечірнього туману. Марі курила цигарку і втішалася хвилинами спокою, які так нечасто дарував їй Господь.
Таке п'янке, таке спекотне літо (Марсель, 1987)
Варвара Серафим — 13/04/2009 - 14:03
Порожнім літнім двориком лікарні йшла елегантна пані. Здалеку не було видно, брюнетка вона чи блондинка, скільки їй років, але медсестра-прибиральниця, що прополювала на клумбі траву, вирішила, що то велика цяця. Варто було лише детальніше поглянути на те, як вона одягнена: шовкова сукня ніби й приховувала від перехожих принади фігури, але насправді, у кожній складочці, в кожному вигині світу оголювалася чиста жіночність, у найкращому її прояві.