Осіння пригода або Ресторанчик з почуттями
karambolka — 18/12/2009 - 12:12
Нудьга... Вона прийшла така сіра, холодна, одинока... Своїм виглядом вона нагадала мені листопадовий дощовий ранок, коли виходиш на сизу туманну вулицю, ступаєш по калюжам, що тускло обрамлені опавшим листям, і здригаєшся від малесенького жорстокого вітерцю, який своєю нечемністю проникає до самої душі... Холодно... Справді цей ранок був не з найкращих, а Нудьга повільно ступала мокрим асфальтом і вселяла у душу якийсь нікчемний смуток і безвихідь... Люди як завжди пробігали повз, бо завжди кудись поспішали... Куди? На це питання я ще не знаю відповіді.
гуси-лебеді
Самотній — 3/12/2009 - 19:01
Він сидів над урвищем спостерігаючи за швидкоплинністю течій життя. Вона сиділа у ванній з закривавленими венами, дивлячись у вікно на закохане вечірнє місто. Ви знаєте як хочеться жити в18 років. Щоранку насолоджуватись грайливим сонячним променем, що настирливо хоче вдертися вам під ковдру, щоби пробудити вас від солодкого сну. Вхопити промінь і розфарбувати сумні дні. Пішов дощ, краплини прохолоди збігають по розпашілому тілу, змиваючи бруд буденності, хапаєш за руку і гайда під блискучим сяйвом туди де вітер кумедно бентежить її волосся, туди де ви удвох і нікого більше, окрім кохання.
анатомія кохання (антироман)
Самотній — 3/12/2009 - 19:00
Їхні побачення не були заздалегідь заплановані сценарієм, як в оскароносних плаксивих голлівудських блокбастерах. Їхнє кохання обмежувалося випадковими побаченнями, які зазвичай закінчувалися брудним шаленим сексом на старій розваленій фермі чи на тутешньому сіновалі. Що сказати, там де царствує його величність похіть та брудна псевдо пристрасть романтиці місця немає. Мило та романтично виглядали лише місця зустрічей, де відбувались ці оргії.
Життя варте того, щоб жити
Варвара Серафим — 20/11/2009 - 16:12
Я знала, що ти колись підеш. Отак просто, без попередження, не залишивши навіть записки. Одного вечора я прийшла з роботи в наше помешкання, і зустріли мене порожні полиці у шафі, комп’ютерний стіл без ноутбука і декілька коробок із-під компакт-дисків.
Усе акуратно стояло на своїх місцях. Видно, що найдорожчий для мене чоловік збирався без поспіху, все заздалегідь спланувавши. Може, навіть склав список речей, які треба було забрати зі собою. І я розридалася, як ридають нещасні покинуті жінки – гірко, озлоблено, безнадійно.
Літо в Самерсіті, або гарний початок трилера
Lana — 17/11/2009 - 23:51
Було літо. Сонце заливало все. Воно було сліпучо-біле, якесь наче радіоактивне, навіть їдке і нещадне. Сонце світило, наперекір усьому, що відбувалося навколо. Воно – просто небесне світило, воно знало свою справу у Галактиці. А в його ультрафіолетових променях відбувалося те, що називається «життям», біологічним процессом, який неминуче має свій кінець, але якого ніби і непомітно неозброєним оком.
Зустріч нового року ( уривок з роману, який ще не має назви)
Lana — 17/11/2009 - 21:42
- Вітаю, пам’ятаєш мій голос?, - це була мадам Зоя.
Іриней присів навшпиньки, здається в нього підкосилися ноги від несподіванки і різні-прерізні здогадки стали роїтися у його голові: «Невже вона? Звідки знає мій номер? Вона ж мене забула? Не впізнала на вулиці. Вона ж не Зоя.» Щось хотів сказати, але йому якось перехопило горло. Скільки він мовчав. Секунди, хвилини.
- Чую, пам’ятаєш. У мене зараз знову антракт. А рік закінчується. Завтра вже новий. Хотіла тебе привітати.
Або ще така. Про спортсмена. Припустімо, його звали Еріхом, втім, яка різниця, як його звали – головне, що він був легкоатлетом і готувався до цієї події усе своє життя.
З восьми років, коли Еріха записали в цю ідіотську секцію, він щодня ходив на тренування. Розминки, біг, різні вправи, знову біг.
Чи з одинадцяти років, коли він зрозумів, що секція не така вже й ідіотська і може навіть щось йому принести у житті. Відтак, вже серйозніші тренування, серйозніші вправи, розминка, біг, напучування тренера, знову біг.
Випадково підслухана розмова
Іляна-Клена — 7/11/2009 - 11:28
Іляна йшла по коридору училища після пар, затрималась бо треба було йти на ШОР. Раптом вона почула уривки розмови в якомусь кабінеті. Потім прислухавшись, зрозуміла що розмовляють в кабінеті історії. Взагалі Іляна не дуже допитлива дівчина. Єдиний факт, який привернув увагу, той що у розмові згадувалось її ім’я і голоси були дуже знайомі. Уважно прислухавшись, вона розпізнала своїх однокласників: майже подругу Руслану і хлопця, в якого вона була закохана – Кріса. Вони розмовляли про неї і сварились.
Свистящая роза
Xmara — 30/10/2009 - 17:46
Жила-была девушка Оксана. Простая такая, даже немного застенчивая. Жила в обычном маленьком провинциальном городке посреди многолюдной столицы и мечтала о большой и чистой любви. Как, впрочем, многие в ее возрасте.
про рожеве слоненятко)))
ЛАЙБЛ — 20/10/2009 - 20:59
Жовтою вулицею човгало маленьке рожеве слоненятко))) Воно ледве перебирало своїми помаранчевими ратичками. Його сумні великі очиці пильно вдивлялися в кожне вікно, в кожне дерево. Мабуть, воно очікувало когось побачити. Та даремно… На вулицю ніхто не виходив. Ніхто не хотів із ним гратися. Воно тягло свого хобітка до сонечка, до квіточок. Але ніхто не відповідав. Всі його ігнорували.