Ідеал
Kseniaster — 11/05/2009 - 19:15
Збірка: АніЯ
Мадлен любила парасольки.
Йоганн надавав перевагу дощовикам.
Це не заважало їм насолоджуватися дощовими вулицями разом.
Щоразу, спускаючись вздовж свого кварталу до моря, вони трималися за руки. Божевільне дитяче відчуття щастя супроводжувало їх. Раз-у-раз, захопленні почуттями, вони збігали вулицею, поспішаючи побачити диво: море й небо зливалися у найсолодшому з поцілунків, від чого з висоти на потемнілу воду падали сльози щастя. Морська поверхня тремтіла й здригалася. Збуджена, вона хотіла, щоб поцілунок тривав якомога довше. Але небо соромилося глядачів, припиняло плакати й випускало зі своїх рук море. Посмішка сяяла на їх обличчях дивовижною веселкою. Все буде добре. Все обов’язково буде добре.
Мадлен та Йоганн спостерігали за цим таємним побаченням. Вони також тримали один одного в обіймах та плакали від щастя. Вода довкола освячувала їхні почуття, робила правильними та досконалими. Раділи. Адже їм поталанило більше: небо і море ніколи не зіллються назавжди...
Після коротких хвилин екстазу вони без поспіху поверталися додому. Мадлен тримала в руках свою червону парасольку. Йоганн ніс згорнутий червоний дощовик.
Увійшовши до своєї маленької кімнатки, вони щоразу поглядали на календар. Залишилось ще надто багато часу. Надто багато очікувань та роботи.
Роботи над тим, щоб сучасна медицина перетворила Томаса на Мадлен.