Біле та чорне
Ketonio — 1/10/2009 - 14:14
Моє місто нічим не відрізняється від інших. Навіть навпаки – воно яскравий шаблон всіх інших невеличких міст України. З вулицями Партизанською, Жовтневою, Восьмого березня, Набережною та площею імені Леніна. Але воно настільки рідне та близьке мені, що знаю про нього майже все. Починаючи від історії міста і закінчуючи новими модними бутіками.
Неперевершено!!! Ну просто неперевершено грає якась вища сила моїм життям! Чомусь мені здавалося, що то все було злим жартом, прикрою випадковістю, кошмарним сном… А завтра я прокинусь, і все буде інакше! Я знову цілуватиму його, ніжно триматиму за руку, проте… Не судилося!!!
М’ясо
Пимін Гудмунсан — 18/09/2009 - 02:45
Його щоки надулись, як два мішечки. Відчувши
терпкий жар, хлопець присів між двома
обдертими кріслами і, отак сидячи, подумував
про оточуючі меблі. Завітавши сюди, в редакцію,
ніхто, як виявилося пізніше, не мав часу на ксанфанського
хлопчака, типу «видаємо номер, зайняті».
Але коли він переходив високий поріг, його
зупинив невідомий дідусь. Туманність
Андромеди ніщо у порівнянні з тим цигарковим димом, за
котрим ледь-ледь виднівся курець.
Дідусь кваліфіковано оцінив папірці в руці юного. Ледве розплющене
праве око попросило показати йому, з
"Холодні батареї"
Пимін Гудмунсан — 18/09/2009 - 02:35
Це була холоднувата, нестримана вітром темна
пора. Чулося безжальне, набите луною каркання
далеких ворон, що кружляли над димними
фабриками, а ті працювали не зупиняючись.
По сухій, подряпаній землі безшелесно перекочувалися
шматки сміття. Навколо зависла тільки
тиша. Вбивча тиша, від котрої навіть нехрусткі
кісточки обгорталися нездоланною холоднечею.
Шуміли вбиті невловимим холодом тополі, які
нагадували давно забутих дітьми й онуками бабусь,
навічно приречених стояти під сірим небом,
дихати чорним киснем, бути бранцями сухої затрісканої
глини.
Силует незграбності
tilukka — 17/09/2009 - 15:34
Силует незграбності…Шарк-шарк важкими сніготопами по хрусткій замерзлій скоринці білявої серйозності. Зірчачий хвіст, повідок як знак верховності, гав-гав (щось запримітила), ривок, повідок стримав, ледь не вирвавшись із верховності, і знову розмірений манірний рух, розбавлений цікавістю і помахуванням зірчачого хвоста, - вигулює Самотність. Стомився. Вертає до багатоповерховості. Вже і так задалеко забрів.
експерименти над собою (Велике прохання - допоможіть визначити жанр твору!!!!!!!)
ЛАЙБЛ — 12/09/2009 - 03:05
Не скажу, що дуже добре блудити лабіринтами у самій собі… Коїти над собою дивні експерименти, результатів яких я сама не розумію. Порпатися у своїй власній підсвідомості, бо нема нічого цікавішого для довільних занять. Таке буває, коли обридає це здичавіле існування у пошуці чогось кращого, достойнішого для самих себе. Проте ці маневри, на жаль, плодів не приносять. І доводиться далі порпатися у своєму власному смітті, підганяючи себе диким прагненням здійснити у самій собі роботу над помилками.
ПЕРЕВТІЛЕННЯ (правда про мої почуття)
Загублена у просторі — 8/09/2009 - 11:32
Вона, напівлежачи у кріслі, цідила крізь трубочку горілку з апельсиновим соком. В кутку приглушено шумів вентилятор, який обвівав її мокрі від сліз щоки. Руки тремтіли, а покусані до крові губи беззвучно повторювати одне й те ж ім’я.
- Люсенько, - озвалася Катерина, - Люсенько, він знову розбив мою чашку.
- Як-то так знову? Одну чашку двічі не розіб'єш.
- То, значить, він сьогодні уже твою розбив. Але ж ти вибач йому, то просто вік такий.
- Мою він ще на тому тижні розбив. Та ти тим не переймайся.
- Як ти думаєш, лікар уже скоро?
- Одразу як одужаєш, то і випишуть тебе.
Люсенька, молода, приваблива медсестра застеляє ліжко. Нервово розгладжує зморшки на білосніжній ковдрі і від того вони стають ще помітнішими. Наче опіки розповзаються вони по ліжку.
- Люсенько, - озвалася Катерина, - Люсенько, він знову розбив мою чашку.
- Як-то так знову? Одну чашку двічі не розіб'єш.
- То, значить, він сьогодні уже твою розбив. Але ж ти вибач йому, то просто вік такий.
- Мою він ще на тому тижні розбив. Та ти тим не переймайся.
- Як ти думаєш, лікар уже скоро?
- Одразу як одужаєш, то і випишуть тебе.
Люсенька, молода, приваблива медсестра застеляє ліжко. Нервово розгладжує зморшки на білосніжній ковдрі і від того вони стають ще помітнішими. Наче опіки розповзаються вони по ліжку.
Бєспрєдєл анлімітед
Dakariy Struss — 14/08/2009 - 09:14
Дакарій Струс
"Бєспрєдєл анлімітед(unlimited)"
“Кожна людина має право на свободу переконань та на їх вільне вираження;