Спадок
Артур Сіренко — 10/04/2012 - 00:31
«Влетіла буря, крикнула – дзвінко, просторо:
- Повстання!»
(М. Хвильовий)
Останній інсургент
Артур Сіренко — 10/04/2012 - 00:25
« У ночі такі, як в старовинних сагах,
Серця лицарів, що лежать в саркофагах
Раптом знов стугонять…»
(Р. М. Рільке)
Вість приніс нам хлопчина. Малий, замурзаний пастушок. Той самий, що носив в гори хліб. Вість як сполох – в селі карателі. Шукають нас – більше нікого в цій пустелі шукати. І схоже рушать прочісувати хащі сеї ночі.
«Сусідка»
Чуючи раніше фразу: «Тепер не вміють любити так, як любили колись», я тихо сміялася. Ну що за дурниці? Все залежить від людей, їхніх почуттів, характеру. Без сумнівів, кохання існує. Але щоб вічне і безкорисне? Тоді я в це не вірила. А тепер… Просто коли я почула дивну історію кохання однієї дивної жінки, все змінилося. Сподіваюся, я теж здатна на такі глибокі почуття, і благаю, щоб доля була до мене милостивішою, ніж до Тамари.
На початку місяця я отримала на своєї ім’я деякі дивні документи. І відразу почала виясняти, в чому ж справа.
"Тести з педагогіки". Автор: Аліна Волощук
AlinaVoloshchuk — 10/01/2012 - 21:26
Анотація
http://alinavoloshchuk7.narod.ru/contacts/
Волощук А.М.
Тести з педагогіки: Навчально-методичне видання / За ред. Левківського М.В. – Житомир: Полісся, 2007. – 116 с.
Волощук А.М.
Тести з педагогіки: Навчально-методичне видання / За ред. Левківського М.В. – Житомир: Полісся, 2008. – 116с.
ISBN 978-966-655-338-9
Безхазяйне серце та підозри Леона Харитоновича
Курінний — 31/12/2011 - 11:31
Їзда латаним-перелатаним УАЗиком з червоними літерами "Медична допомога" на іржавих унизу дверцятах не поступалася, либонь, за комфортністю їзді по середньовічній бруківці на середньовічній таки гарбі. Блідий, середнього віку пацієнт постогнував, зціпивши зуби, на кожній вибоїні, відчайдушно затискував рукою зшивку і проклинав своє невдатне життя.
Солодищиця
Курінний — 13/12/2011 - 19:06
Таки добряче розсердився – то чути за страмницю не хотів разом із байстрям – вилупком її, але коли приїхала з міста Зотиха та похвалилася, що бачила, та прошепотілася, що мале вже клей якийсь там нюхає по городських звалах, то надумав їхати. "Що, воно хіба винне – заберу собі, бо пропаде, – міркував. – Таки наше, в селі з нього ті клеї вивітрю, мо‘ люди будуть іще…"
Лялька ( частина друга)
Lana — 10/12/2011 - 22:27
І знову понеділок… Добрий Чарівник прокинувся дуже сонячним ранком, чи то полуднем, чи надвечір’ям літнього дня. А може й не літнього вже, а трохи осіннього… Принаймні, сонце було ще яскравим, дерева зеленими, небо синім, будинок навпроти сірим, вулиця людною, фіранка зжовклою , підвіконня запорошеним… Все, як завжди. Добрий Чарівник не слідкував за календарем, за часом. А навіщо? Дні тижня, години, аж ніяк не впливали на дива, що робилися ним у будь який зручний для нього час.
Почуй шепіт Осені
Filatik — 24/11/2011 - 18:18
-Почуй шепіт Осені-промолвила вона,під час чергової сварки,яка не мала ні якого сенсу.
В її очах була надія,на те,що він її зрозуміє.Але сподіватись було марно.Вона тихенько зійшла по сходах і пішла невідомо куди...
Він же так і стояв десь з півгодини.В його голові вирило багато думок:"Що таке шепіт Осені?Можливо це якась музична група,можливо картина?Що ж це таке?"
Так минали дні,неділі,місяць.За цей час жодного телефонного дзвінка,ні одного разу не побачили один одного,та не почули один про одного з чужих вуст...
Внутрішній Світ
Filatik — 24/11/2011 - 17:53
У кожної людини є свій внутрішній світ, який величать Душею.У ньому проживають своєрідні мешканці,такі як Емоції та Почуття.
Якось я почула розмову:
-Кохання-промовила Ненавість за чашечкою зеленого чаю-ось чому люди використовують нас так невміло? То ми с тобою подруги,то вороги...а інколи замінюємо один одного,то ти мене,то я тебе..Чому так?
Кохання на хвильку призадумалось.В цей час додало дві ложечки цукру до своєї кави,трохи відсербнуло і зі спокоєм промовило:
-Та тому що вони недоумкуваті...
.
Прощаня
Ульяна Федорчук — 7/11/2011 - 02:23
Вони стояли і дивилися одне на одного. Дивилися так, наче бачилися вперше і водночас востаннє. Дивилися не відриваючи погляду. Вона, своїм великими сірими очима, і Він ясним поглядом карих очей. Стояли уже довго, але за часом не слідкували. Стояли мовчки. Вона мовила:
- Ну…Бувай.
- Бувай, - сумним, але напрочуд спокійним голосом прошепотів Він.
- Сподіваюсь ти мене не забудеш?
Хвилина мовчання.
- Ні, звичайно ні! Як ти могла таке подумати?
Вона полегшено зітхнула.
- хіба я зможу забути свого найкращого друга, з яким ділився усім змалечку?