Відбитки ідей
Ihor Zubrytskyi — 25/11/2007 - 23:18
По небу ходять боги,
Й відлуння від кроків їхніх,
У голові лунає.
Відбиток ідей,
Які вдихнули давно,
Про себе нагадує.
І прямує до їх виконання,
Кожен по-своєму.
Завершення
Ihor Zubrytskyi — 25/11/2007 - 23:15
Завершення -
Усе почате його просить,
Вибирає собі порядковий номер,
І стає в чергу абсурду,
В якій кожен шукає кращого місця,
Щоби випадково не бути скраю,
Щоби випадково не бути в краю,
Де можуть завершитись всі починання.
Якщо такий є.
Крокуючи загубленим часом
Ihor Zubrytskyi — 23/11/2007 - 20:53
Крок, далі ще один й ще, тупість.
Я вириваю із свого мозку проблиски світла,
І складаю їх в дзеркальну шкатулку,
Вішаю її на дерево, щоб людям не було страшно в темноті.
Потім починаю все спочатку.
З часом ліс стане подібним на поле з світлячками.
Тоді я піду від нього.
Йому шкода буде мене відпускати.
Все ж житель, як не як.
Психічно хворий пес
Ihor Zubrytskyi — 17/11/2007 - 22:59
У ніч сиру пора вже бігти,
шукати свою тінь й у темноті,
у свої очі зазирнути,
й побачити себе, шукав давно.
Країна у вогні,
а серце рветься на частини,
і злякано біжать години,
лиш ці розкидані руїни
Мене приваблюють тепер,
згадаю де помер,
чи сон чи правда,
ні те, ні інше.
Психічно хворий пес,
говорить, хоч не знає змісту,
Україна
Ihor Zubrytskyi — 15/11/2007 - 16:25
Любий, зваж два кілограми щастя,
мені у формі желе і з ізюмом.
Щоб було що дітям дати на свято!
Любий, дай ще трошки любові,
щоб освітити квартиру змогла.
І щоб зігріла руки свої, коли сумно!
Любий, заверни ще радість мені,
я подарую найменшій її.
Дякую, скаже мала, й побіжить на подвір*я!
Ти знаєш, на сучаснім етапі життя,
Жорстокий художник
Ihor Zubrytskyi — 12/11/2007 - 20:35
На підлозі лежала оспівана вічність,
Подихом затхлим віяла плинність буття,
В сині очі заглянув – в них портретна нудьга,
Білі коси розвіяв вітер минувшого дня.
Синє небо й повернута жінка до нього,
Її лик назавжди залишився десь там,
В манівцях тих імен, фотографій, портретів,
Що уже не доступні є нам.
мандрівник
Ihor Zubrytskyi — 25/10/2007 - 21:25
Не шукай у пітьмі своїх втрачених снів,
Кожен подих відлунням у залі лунає,
Не бажай ти того, що ніколи не взнаєш.
На світанку століть, коли зорі ще чисті,
Кожен погляд вважається чудом,
На світанку, коли кожен шукає рятунку.
Зник той час, коли душі крізь очі,
Таємниці свої відкривали для нас,
Зник той час, кожен знає про це.
Втрачаю свідомість
Juliana — 21/10/2007 - 23:47
Підійди ще ближче і вкрадись в мою душу
Невже це все не сон? Невже я знову мушу?
Забудь, що ти існуєш, візьми ніж і засни з ним
Ти прокинешся весь у крові або в рожевих хмарах
Якщо тебе хто знайде ,то ти ще хтось
Бо на третій день знаходять трупів, що смердять
Це так глибоко, як п’явка в тобі
І смокче так і так болить жахливо
хлопець
Ihor Zubrytskyi — 21/10/2007 - 18:04
В пустелі танцюю, шукаючи світло,
Чекаючи сонця, коли ж воно вийде?
Цей танець на вічність подібний,
І я в його ритми вплітаю себе.
Кожен, хто бачив людину – той зникнув,
Та не зустрінуть більше мене,
Не буде в пустелі людей,
Нізвідки узятись їм там.
Із світлом я містом в задумі ходжу.
Шукаю я палко тих, хто ще є,
дух
Ihor Zubrytskyi — 18/10/2007 - 23:32
Танець духу при зародження зорі,
Сила блукає по тілу,
Шукаючи виходу заради життя,
Час іде й одночасно на місці стоїть.
Палає серце, горить серце,
Туманність зникає, вмира, породжуючи новий
Світ, який барвами око чарує,
Смерть - необхідна жертва.
Очищення світу крізь душу,
Сонце – гімн мій тобі,