ЧЕКАННЯ ВЕСНИ
Tamara — 27/02/2008 - 21:57
Сонце йде за мною
крізь голі прутики довгих дерев,
Tіні покоять свої гнучкі тіла
на білих залишках втомленого снігу.
Водопад починає тиху весняну пісню.
Якась птаxа одиноко чигиркає,
впираючись головою у піднебесся,
Мистецтво жити
Ihor Zubrytskyi — 22/02/2008 - 21:59
Заснути й не прокинутись,
Багато чого не пізнати,
Але чи важливе воно?
В польоті секунди упасти,
В безодню, що зветься життям,
Яке після сну цвіте на долонях,
Мистецтво життя,
Таємниця схована від нас,
Де чудо, а де каяття?
Розлите чорнило, як кров,
Від народження помираємо,
Як це банально.
Якщо не сказати фатально,
Наче зiлля наркоману,
Ти менi потрiбен,
Мов кисень у задушливiм пiдваллi,
Як промiнь сонця
безнадiйним дням зимовим.
До кровi в закyшених губах
До ногтiв, що гостро вп'ялися в долонi,
До тваринної знемоги тiла,
що конає в солодкiм бажаннi,
Ти менi потрiбен,
Ти...
Copyright©2008 Tamara Hanenko
ВОГОНЬ ПРИЗНАННЯ
Tamara — 23/01/2008 - 23:20
ВОГОНЬ ПРИЗНАННЯ
Тремтіли відблиски його в очах
Розширених.
Тривожно дихало мовчання.
Приречено між нас палахкотів
Гіркий вогонь мого нежданого признання.
(Як я вбивала іскри ті святі!
Як билася з вогнем, коли іще не був багаттям,
Молилася, щоб згас навік, а він
В мені, знеможеній,
РІЧЦІ МОГО ДИТИНСТВА
Tamara — 23/01/2008 - 23:18
РІЧЦІ МОГО ДИТИНСТВА
Чи згадаєш мене, Раставице,
Старесенька бабусю в хвилях-зморшках
І вічно-юна
Струнка русалко з синіми очима?
Та де тобі про всіх гадати,
Кого з долонь вмивала палко,
Стараючись хоч краплею попасти
У саме серце.
І попадала,
І обертала вербами,
Навік задивленими в неї.
В моїй душі не відцвіта
Я бачила райдугу на початку січня
Tamara — 23/01/2008 - 23:14
***
Я бачила райдугу на початку січня.
Ранкове небо було рожевим, із сизими пасмами хмар.
Така веселка стоїть зараз поміж нами...
***
Моєю ніжністю до тебе
Можна лід плавити,
А ти мене питаєш
Чи хочу я тобі неприємностей...
***
Вишня зацвіла поміж нас
у снігах.
Сомнамбула
Ihor Zubrytskyi — 16/01/2008 - 12:25
Крок у туман, над балконом шнурок,
На ньому білизна, можливо спідня,
Антена стирчить, як у долині хрест,
За вікном лежить хлопчина на спині.
А ноги все далі тіло несуть,
Їх не спинити, свій шлях знайдуть,
Вони чудово мандрівне діло знають,
Розум у їх діяльності відпочиває.
Коти нявчать, крики лунають,
А місяць повний, зорі так і світять.
Небо чисте і темно-синє,
Куполом нависло над землею.
Нічна сорочка сухо облягає тіло,
Очі закриті, лице спокійне,
Сну потоки несуться крізь час,
Фізичне - нереальне.
Замерзла троянда
Ihor Zubrytskyi — 2/01/2008 - 22:12
Замерзла троянда в зимовім саду,
не розтопить її погляд палкий,
у своїй красоті утопилась вона,
і тому порух серця в неї німий.
Вже забула як було колись червоніти,
проминув і той час, коли радість несла,
а тепер вже немає нікого для неї,
і вона у красі своїй завмерла.
Може чекає на принца-нарциса?
НЕ Хочу слів
Любця — 14/12/2007 - 12:32
Не хочу слів. Їх так багато
розкиданих по роздоріжжях і ровах,
по смітниках і звалищах.
Їх так багато, самотніх і сумних, покинутих,
Залишених, знецінених, розбитих, немов кришталь.
Послухай но рояль. Він не лукавить, він звучить.
Послухай тишу, в ній воскресне подих, і не знеціниться.
Боже...вільний
Ihor Zubrytskyi — 27/11/2007 - 15:40
Божевільний,
Бо не прагнеш багатства,
Божевільний,
Бо думаєш про життя.
Суспільство закритих,
Крокує на зустріч happy end’у
У власній сірості,
Вважає, що воно весь світ.
Божевільний,
бо чогось прагнеш,
Божевільний,
бо мрієш у снах.
Думки у формах розлиті,
Ненависть, робота, гроші, сім’я,
Зранку кава, увечері кофе,