«Смайл!»
Kseniaster — 9/01/2010 - 18:44
Дівчата мої милі, дівчата мої любі! Ви коли-небудь плакали? Через розчарування у друзях, через образу, через недовіру? Ні? То добре! А якщо так, то замисліться, чи це чогось варте. Життя промине, навіть оговтатись не встигнете, а далі що? Знову сльози?
Жінки ніколи не плачуть. Чоловікам це дозволено, це їхня природна слабкість, у них больовий поріг нижче. А ми… Нам народжувати, втрачати синів у черговій несправедливій війні, тож ми не маємо права на слабкість. Хочете плакати? Смійтесь. Нестримно, невгамовно, нерішуче і водночас завжди. Таке ж бо життя.
Віра
karambolka — 29/12/2009 - 15:13
-Примітивно? Сіро? Не цікаво? Не актуально? Дурне, просте висловлювання? Гм... Не думали чому?
-...
-А, до ви ще й не думаєте? Цікаво...Адель такі люди завжди виводили з рівноваги.
-...
-Хто така Адель? Колись вона була наївною, милою дівчинкою, що займалася танцями...
-...
-А зараз? У свої дев’ятнадцять – доросла, приваблива, стервозна з гострим язиком танцівниця.
-...
-Чому така? Це коротке, але непривітно жорстоке життя навчило її. Із звичайної французької родини середнього достатку: батько – диктатор наполеон, мати – проворна українка.
-...
Талант заснув в обіймах ліні
Валентина — 28/12/2009 - 11:01
Талант заснув в обіймах ліні,
Дрімає прагнення літати,
І вийти за границі тіні
Так важко, треба ж "досвід" мати.
Потрібно ж бігти, що б лишитись,
Принаймні, там, де був сьогодні…
Хто витяг ці думки з безодні
Й за ними прагне схоронитись?
Душевна Орхідея
karambolka — 25/12/2009 - 17:31
Ви знаєте чому заходить сонце?
І вона не знала... Її кроки блукали тихими шкільними кодидорами... Вдень такі веселі, а як тількі сонечко заховається за руїнами заводу...- тиша, спокій, страх...
Коридори... з величними стінами, високими стелями розділяли її холод та сум на душі... Думки смиренно сиділи на лавах і чогось чекали, а очі не кліпаючи дивились у натертий мастикою паркет...
Мить? або Температура закоханості...
karambolka — 25/12/2009 - 17:30
Шум. Гамір. Столиця. Лікарня. Епідемія. Смерть…
Вона захворіла. Переживаючи, що це може бути той самий грип, біжить до лікарні.
Черга. Нестача ліків, ліжок… А цей головний біль так старанно перерізає голову!.. Ще тиждень тому вона й не думала, що таке лихо може трапитись так близько…
Все зачинено. Жодної вистави в театрі не було зіграно за останній місяць. Смерть, вона косить всіх без розбору…
...
Наталка чекала на дитину. Вже сьомий місяць. Бах! Памятник на кладовищі. Тиша. Плач...
...
Буває ж...
karambolka — 25/12/2009 - 17:28
Він зателефонував. Ми говорили довго й весело і мені здавалось, що я закохуюсь ще більше.
Ми познайомились місяць тому. Він дарував мені квіти, телефонував, писав ніжноелектричні смски...Все було закономірно і навіть романтично. Аж раптом! – Дзвінок!......заплаканий голос дівчини...
-Хто ви? Чого вам? – запитала я.
-Я, я....я, мені потрібно терміново з тобою зустрітись. Є розмова...Це щодо Франца...
-Не зрозуміла. З ним щось трапилось? Скажи хто ти? ,- вимогливо цікавилась я. Мене це чомусь дуже насторожувало.
-Я....його дівчина, - якось раптово і просто відповіла мені телефонна трубка.
Дощ
karambolka — 18/12/2009 - 12:15
...Ти любиш дощ? Справді?! Тобі подобається, коли рідкі й важкі крапельки алмазу забиваються в землю? Любиш, коли земля стугонить від цих водяних гвіздків? Приємно, коли небо ридає над землею, як мати за мертвою дитиною? Гм... А з іншого боку - веселий та легкий навесні, коли прокидаюсь і теплі крапельки потрапляють мені на обличчя і змушують посміхнутись; свіжий та корисний влітку, коли земля готова померти від спраги а ми від спеки. Він - потрібний та співчутливий восени, коли чомусь стає сумно, голова вкривається нікчемними думками і він, як ніхто інший вміє розрадити нас...
Місто кохання
karambolka — 18/12/2009 - 12:14
...Сьогодні знову виступ...
...Я біжу вузенькими паризькими провулочками. Як я люблю це місто! Мені так подобаються його (міста) люди, будинки, а це чудне повітря! Правду кажуть – місто кохання! А де ж моє?