Не встигла
Загублена у просторі — 16/11/2009 - 18:16
За свій 21 рік я встигла багато що зробити. Встигла полюбити життя, не спати всю ніч, з’їздити на море пару десятків разів, нагулятись в хуртовину, познайомитись з трьома людьми, що народились зі мною в один день.
мм...цікаво все це якось складається.
я так далеко від тебе,за тисячі кілометрів,а цей біль з пафосною усмішкою все одно шкребе душу.від нього можна втікти,але неможливо сховатись...він розцарапує струпи,дере необрізаними нігтями серце допоки непосичеться"яскраво-червона на смак іржі"...ні не поляється,а лише потече ледве видною струйкою..він(біль) смакуватиме нею,примружуючи свої ненаситні чорні очі,облизуючи гострим язиком зуби,на яких залишились краплі "негустої,червоної"...
Я йшла за труною. В натовпі божевільних. Люди плачуть, голосять. А я не належу цій миті. Просто йду за труною. Ховають мою хрещену. Дивна жінка була… Жила, бо просто жила. Бо нічого більше не вміла. Не скажу, що в її смерті я пізнала найбільше горе… Але я не могла того зрозуміти, як так могло статися… Була людина, а ось її вже немає…
Пробач за кохання
Іляна-Клена — 7/11/2009 - 12:55
Дівчина йшла вночі по майже порожній дорозі, шепочучи слово: «Пробач». А все почалось з чого?
Все почалось з того що вона закохалась. Він був вродливим юнаком, як на її погляд:високий, з гарним темно-русим волоссям і завжди веселими очима… Вони познайомились на літературній зустрічі двох груп, яку він влаштовував. На наступний день вона прокинулась з думками про нього. Їй казали:»Не створюй ілюзій». Вона не послухала мудрої поради. І ось що з цього вийшло…
Шепочучи слово: «Пробач» дівчина не зупинялась, йшла на зустріч випадковим машинам, надіючись, що її зіб’є.
Before the goodbye
Іляна-Клена — 7/11/2009 - 11:36
You're leaving
I'm waiting
Forgive me
I'm always missing you
Before the goodbye
Ти казав,що мені не пара.
Але все одно повертався. І просив пробачення. Я, як остання дурепа, прощала. Скажи,чому? Чому ти приходиш, як тільки зійде місяць?
Ти казав, що ми не можемо бути разом.
Але повертався і залишався зі мною, тримаючи мене в своїх обіймах до ранку. І знову йшов, залишаючи мене в сльозах.
Ти казав що ніколи не зробиш мені боляче.
Але тобі це не вдавалось.
Ти казав, що останній раз прийшов.
Але приходив ще.
Ти казав, що кохаєш іншу.
Але повертався до мене.
Весна тобі каже:"Добраніч"
Загублена у просторі — 6/11/2009 - 21:37
З неба посмішка чеширського кота –
Місяць веселиться без причини.
Ми усі залишимось без сна.
Березень розписує картини.
Зорі витанцьовують фокстрот,
Вітер п’янить більше, ніж текіла.
Сумно десь виспівує фагот,
Березню до цього мало діла….
Весна поселиться в твоїй душі охоче,
Усі проблеми десь застрянуть у заторі.
Нехай любуються на твої сонні очі
П’яні від весни й любові зорі…
©
Добраніч
Загублена у просторі — 6/11/2009 - 21:37
Віддаю тебе лагідній ночі,
Що не знає ні смутку, ні болю.
Темнота заглядатиме в очі
І ходитиме в пошуках долі.
Нехай зорі, немов ліхтарі,
Зігрівають тебе до зорі.
Панна ніч покладе гарні сни
На примарнім нічнім вівтарі…
Мій персональний блог www.mallyavka.com.ua
Записане в "Чернетках"
Загублена у просторі — 6/11/2009 - 16:28
У голові – повно екранна зйомка
Недоговорених обіцянок і слів..
Усе,що ти колись хотів –
Це дознімать німу масовку,
Де я – один із сотні снів…
©
осінньому листю...
ЛАЙБЛ — 3/11/2009 - 22:04
Згорала… Як вперше в житті, я згорала від твого дотику. Не могла промовити жодного слова тобі… А ми висіли на одному дереві на сусідніх гілках. Ти – багряний листочок. Я – жовтий із зеленими прожилками.
Мені здавалося, що всі навколишні листочки не були такими яскравими, як ти. Не були в них такі обпалені краї. А чим то ти їх так обпалив? Коханням? Життям? Що нанесло на них такі шрами?
Він народжується в серці. І це народження спричинює справжній вибух. Вибух, який за секунду розходиться по всьому тілу маленьким відлунням почуттів. Коли він набереться трішки сили, він починає бігти. Спочатку він біжить по артеріях, потім по венах. Час від часу він шпортається і мимоволі зачіпає нерви. Від такої несподіванки нерви прокидаються і починають плакати, або сміятись, або кричати. Тоді нашою шкірою починають гуляти мільйонні армії мурашок. Вони приходять, щоб захистити нерви і покарати всіх. А він, нічого навіть не помітивши, все продовжує гуляти тілом.