Червлені стожари
Яся — 10/03/2009 - 16:18
Шарлатові галактики плачуть, віддзеркалюючись моросяними ранками у вишитому зорями зеніті…
Десь в глибинах тунелів заграви, оксюморони перев’язі червлених стожарів, малюють свої небеса…
А там, за полум’яними степами, підсніжники плетуть надію…кожному – свою!
Назавжди…
Березневі середи
Catya — 5/03/2009 - 00:48
Часом калюжі на чорній землі
Бувають такі несподівано-сині...
Капіж награвав,ніби на клавесині,
І паперовий кораблик замлів.
Відкрила очі - квадрат вікна,
а там -зима,остання її доба,
розірвані клапті ватяних хмар
і впізнаю в них білих примар,
а з неба-пух, і вітер не вчух.
Лечу лечу і мабуть впаду
з висоти нових поторочених днів,
без парашуту,снами вітрил,
заручниця я,заручники ми,-
кайданки уже на зап"ястках-
кризи,
кохання,
весни.
Доріжка чорна від розлитої кави
На білім обрусі...
Знак? Так.
Сніг за вікном тане і падає
Знов? Щось про любов?
А в неті погода,-на завтра дощ
І ще щось...
Чекаю дзвінка,- його нема,
Тиша? Густа.
Я - зла...
Розбила тарілку,
Порізалась... Кров.
Любов?
У когось надто дрібні діамантики,
У когось зупка надто рідка,
Хтось на Багамах шукає романтики,
Хтось в смітнику на вечір пайка.
Хтось купить для дівчинки-Юльки
На секонді старі черевички,
Щоб вийшла просити до готелю VIP
Гроші в гостей гламурно-запишених.
А хтось пошиє для Юльки-тітоньки
Черговий дрескод для чергового виходу
В ефір, для обіцянок, свому народу
про те,що всі будуть ситі.
( Принаймі її обіцянками)
Твій запах...запах нарцису і теплого смуглого тіла..цей запах одразу ж нагадує колір твоїх очей... зелених,таких як весняна трава...Дивлячись в них я миттєво відчуваю присмак твоїх вологих ,трохи...чомусь ... солоних губ.
Я закриваю свої очі.....
Ти постаєш передімною.Такий щасливий ,мовчазний ...і знову відчуваю запах твого тіла ,колір твоїх очей...
Я відкриваю свої очі.........
бачу своє відображення в них..мої очі...
Атеїзм
Женчик Журер — 17/02/2009 - 11:19
Зима. Плюс п’ять. І зуби по полицях.
Собор Покровський. Пиріжків кориця
На метрів сім від білого кіоску
заплутала свій запах у волоссі.
Стаканчик штучний кави з автомату.
Зігріє руки напій гіркуватий.
Обмане після смак мій рот, язик і шлунок.
Дзвін з язиком злились у поцілунок.
Прочани валять у неділю зрання.
На службу одягли красиві вбрання.
Сьогодні свято. Може, Водохреща?
Тоді із кавою стою тут недоречно.
І Бог, в якого вірив я в дитинстві
Мені накаже: Забирайся звідси.
Та я піду… Із запахом кориці
І кавою, в міцній людській десниці.
П'ятнична мініатюра
Catya — 14/02/2009 - 00:25
Долоньки - маленькі піраньї -
Холодні і жадібні.
Хоч би шматочок щастя!
І небо подряпане зрання
Плаче,розкидане на
Карти синьої масті.
Весна божевільно-руда
Не скоро, а лютий
Душу дощами виїв.
Зворушливо-тиха хода.
Мене розчиняє
Золотосяйний Київ...
Передвесняне
Catya — 12/02/2009 - 23:35
Присмаки присмерку
тануть на сонних повіках,
Так несподівано -
пахне дощем плече.
Хто його знає,чому
не буває - довіку...
Хто його знає,за що
лютий січнем січе...
Вони падали з неба...
Биндас Оля — 12/02/2009 - 10:13
Вони падали з неба, їх було багато, чи то вони ганялись за землею чи земля за ними. Ворони по лініях електропередач передавали їм сигнали. Хтось розумів, а дехто в повному екстазі падав і не звертав уваги на зовнішні подразники. Вони побороли силу тяжіння, принаймні їм так здавалось. У центрі було око і кожен, хто розганяв більшу швидкість - віддалявся від ока на 4 млн. років. Люди перетворювались в комах, павуків, хтось ставав яструбом., а дехто розщепився на одноклітинні організми. Ті, хто без всяких зусиль міг літати колись – втратили свою здатність, стали босими. От і я стала босою…