З.......
Анютка Петрів — 14/03/2009 - 00:37
Збірка: Алфавіт моїх почуттів
Загубила я своє найбільше диво,
Розсіяла його, начебто не сміло,
Закопала все, наче то не моє,
А може, й справді – воно твоє?
Закохати в себе тебе я не в силі,
Хоч нестримно люблю твої очі милі
Хоч найбільше щастя бачити тебе,
Але чи ти хоч трішки любиш мене?
Потоптати сонце – вельми легко,
Покохати іншого – нестерпно,
Може, й справді добре те, що ти не мій?
Але прошу, те, що є рушити не смій.
Не смій ломити зустрічі в вівторок,
Коли на місто ступає морок,
Коли іду по вулиці сама,
Коли кажу, що дива вже нема.
Коли страшно зле,
Коли кажу, що життя пусте,
Коли брешу, що когось маю,
Але постійно твоє ім’я промовляю.