Ти вкотре мене розбираєш,
Є підозра, що вже й не збереш:
То очі в кишеню сховаєш,
То вуста мені надірвеш...
Ти вкотре мені набридаєш:
То склеєш, то знов розіб"єш,
Я боюсь, що колись запитаєш:
"А для чого ти власне живеш?"
Ти вкотре мене малюєш:
Без натхнення, абияк.
У відповідь твердо почуєш:
"А я звикла жити так..."
Кількість рецензій: 2
Середня оцінка: 7.50