Розставляю барикади...
Вікторія — 8/03/2009 - 16:47
Розставляю барикади на довгому шляху
До темряви мого розбитого серця.
Через втомлені «чому» й заціловані «люблю»
Все відчуєш, але не торкнешся.
Закриваю свою душу на тисячу замків
Ключ я знищу, нікому не дам.
Не довіюсь, не відкриюсь, бо краще в самоті
Аніж підлий і ниций обман.
Заховаю свої очі під маскою,
Сльози ти тепер не помітиш.
Так хотілося бути справжньою...
А бажання розвіяв вітер.
Так, я здалася, не боролася,
Не боролась, а було за що??
В вазі в'янули гладіолуси,
Їм кінець, а мені все одно.
Я втомилася, я не можу так,
Серце викину із грудей
Під колеса німих автобусів
І під ноги жорстоких людей.
Замість нього поставлю штучне,
Просто іграшку, імплантант.
Буде битись з такою ж гучністю
Й не помічу, що щось не так.
Десь залишу заплакану душу,
Може, просто забуду в метро.
Нафарбуюсь чорною тушшю...
Не життя, а дешеве кіно.
Серце зникло, душі нема.
Не текли так давно вже сльози,
Як же тіло без них живе?
А, та ж в нього лишився розум!
Не живу тепер, а існую
За холодними розрахунками.
Зате болі хоч не відчую я,
Все нормально, плачу за рахунками.
Обміняла серце на спокій,
Дорога ціна того варта.
Кажуть, щастя не купиш за гроші,
Мабуть, саме для цього бартер.
12.01.2009р.