Мрії – наївні льодяники,
що б’ються від твого натяку.
Одна за одною – здалеку,
Пливуть кольорово батіком.
Просто м’ятою пахло волосся,
Намокле від сніжних крапель –
Просто багато здалося –
А що – не можу згадати.
Вода відбивалась у небі –
Темному, спраглому вітру.
Нащо ти, безхмарна леді,
Залила все серце бридким
Шалом прийдешніх весен,
Димом очей змокрілих.
Сплеск гонорових весел,
Сплески кохання в жилах.
Нащо читати ночі – сизі,
Мов краплі молочні.
Тане все по відлизі –
Серце вже тане, так хоче
Мріяти снами теплими,
Мріяти блиском зоряним.
Дістанеш ти з неба чи з пекла
Зірку? Розділим все порівну!