"Ти не дивись, що дівчина сумна ця..."
Диво... — 18/02/2009 - 20:59
Гілка жасмину сховалась в сльозах від протягу,
Люстро зіниць, як годинник, пробило вечір.
Знаєш, мені ці миті здавались короткими,
Немов останні хвилини життя, а може, втечі.
Знаєш, сьогодні я рахувала вії,
Що падали з неба, кололи, як шаблі гострі.
Знаєш, закриті сьогодні очі в стихії.
Всі мрії зчерствіли, немов хлібинка у тостері.
На очі вернеться жаль до вбитого вечора,
Він вмер у озері сліз, немов Офелія.
Серце тебе атакує залпом й картеччю,
Білими ночами здались примари на стелі...
Віяло слів в крижаному погляді любому,
Тільки одне твоє слово – за нього стратити
Ладна я світ, що здався грубою
Лялькою, такою безглуздою і картатою.
Мовчання вбиває хвилини і рештки гордості,
Мовчання напоїть сумом ночі і речення.
Мовчання – кохання чи крига? У невідомості.
Мовчи. Я не хочу бути обпечена.